Наталка Полтавка

Явление 1

Наталка (выходит из хаты с ведрами на коромысле, подойдя к реке, ставит ведра на берегу, подходит на край сцены в задумчивости и поет).

№ 1

Віють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться;
О, як моє болить серце, а сльози не ллються. | 2 рази

Трачу літа в лютім горі і кінця не бачу,
Тілько тогді і полегша, як нишком поплачу. | 2 рази

Не поправлять сльози щастя, серцю легше буде,
Хто щасливим був часочок, по смерть не забуде.| 2 рази

Єсть же люди, що і моїй завидують долі,
Чи щаслива та билинка, що ростеть на полі? | 2 рази

Що на полі, що на пісках, без роси, на сонці?
Тяжко жити без милого і в своїй сторонці. | 2 рази

Де ти, милий, чорнобривий? Де ти? Озовися!
Як я, бідна, тут горюю, прийди подивися. | 2 рази

Полетіла б я до тебе, та крилля не маю,
Щоб побачив, як без тебе з горя висихаю. | 2 рази

До кого я пригорнуся, і хто приголубить?
Коли тепер того нема, який мене любить. | 2 рази

Петре! Петре! Де ти тепер? Може, де скитаєшся в нужді і горі і проклинаєш свою долю; проклинаєш Наталку, що через неї утеряв пристанище; а може (плачет), забув, що я живу і на світі. Ти був бідним, любив мене – і за те потерпів і мусив мене оставити; я тебе любила і тепер люблю. Ми тепер рівня з тобою: і я стала така бідна, як і ти. Вернися до мого серця! Нехай глянуть очі мої на тебе іще раз і навіки закриються…