Издания и произведения

Дорії п'ятнадцять років, у неї смак до гострого слівця, енциклопедичні знання в царині телебачення і тривожні мрії. Вона мешкає удвох із матір'ю в містечку під Парижем, батько її сів у сіре таксі й поїхав до Марокко, щоб знайти собі молодшу та пліднішу жінку. Дорія називає це мактуб, себто приділ: «Це означає: хоч що хоч роби, а сидітимеш у лайні». Тож не варто перейматися майбутнім, треба задовольнятися сьогоднішнім днем разом із тими, хто любить тебе або вдає, що любить.

Критики незамедлительно сравнили книгу девятнадцатилетней француженки Фаизы Гэн с "Дневником Бриджит Джонс". Действительно, в легкости, юморе и самоиронии Гэн не откажешь. Но только главной героине-рассказчице Дории - смеси подростковой неуверенности, напускной храбрости и нежности - есть, о чем побеспокоиться помимо сигарет, калорий и мужчин. Марокканка, она живет в Париже с неграмотной матерью, перебиваясь с хлеба на воду. Ее отец сбежал обратно в Марокко, где женился во второй раз - очень хотел наследника. Дория живет, наблюдает и рассуждает. И хотя, конечно, нищета, неравенство и расизм - не предмет комедии, у Дории получается…

Doria a quinze ans, un sens aigu de la vanne, une connaissance encyclopédique de la télé et des rêves qui la réveillent. Elle vit seule avec sa mère dans une cité de Livry-Gargan, depuis que son père est parti un matin pour trouver au Maroc une femme plus jeune et plus féconde. Ça, chez Doria, ça s’appelle le mektoub, le destin : « Ça veut dire que, quoique tu fasses, tu te feras couiller. » Alors autant profiter du présent avec ceux qui l’aiment ou font semblant. Sa mère d’abord, femme de ménage dans un Formule 1 de Bagnoletet soleil dans sa vie. Son pote Hamoudi, qui l’a connue alors qu’elle était « haute comme une barrette de shit ».Mme…