Цитаты из книги Kobzar

Ми віруєм Твоїй силі
І Духу живому.
Встане правда! Встане воля!
І Тобі одному
Помоляться всі язики
Вовіки і віки.

Поховайте та вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров'ю Волю окропіте. І мене в сем'ї великій, В сем'ї вольній, новій, Не забудьте пом'янути Незлим тихим словом.

Доборолась Україна До самого краю. Гірше ляха свої діти Її розпинають.

Якби ви вчились так, як треба, То й мудрість би була своя.

Подивіться на рай тихий, На свою країну! Полюбіте щирим серцем Велику руїну!

Ви любите на братові Шкуру, а не душу!

Од молдаванина до фінна На всіх язиках все мовчить, Бо благоденствує!

Нам тільки сакля очі коле: Чого вона стоїть у вас, Не нами дана; чом ми вам Чурек же ваш та вам не кинем, Як тій собаці! Чом ви нам Платить за сонце не повинні!

Не вмирає душа наша, Не вмирає воля. І неситий не виоре На дні моря поле.

Уб’єм брата! Спалим хату!

Огня любви, что Бог зажег В стыдливом сердце голубином Невинной женщины, где б мог Полет превыспренный, орлиный Остановить и съединить Пожар любви, любви невинной; Кого бы мог он приютить В светлице сердца и рассудка, Как беззащитную голубку От жизни горестей укрыть; И к персям юным, изнывая, Главой усталою прильнуть; И, цепенея и рыдая, На лоне жизни, лоне рая Хотя минуту отдохнуть. В ее очах, в ее томленьи И ум, и душу утопить, И сердце в сердце растопить, И утонуть в самозабвеньи.

Не питайте, чорнобриві, Бо люде не знають: Кого бог кара на світі, То й вони карають. "Катерина"

Не так тії вороги,

Як добрії люди —

І окрадуть, жалкуючи,

Плачучи, осудять,

І попросять тебе в хату,

І будуть вітати,

І питать тебе про тебе,

Щоб потім сміятись,

Щоб з тебе сміятись,

Щоб тебе добити...

Без ворогів можна в світі

Як-небудь прожити.

А ці добрі люде

Найдуть тебе всюди,

І на тім світі добряги

Тебе не забудуть.

Погано дуже, страх погано!

В оцій пустині пропадать.

А ще поганше на Украйні Дивитись, плакать — і мовчать!

А як не бачиш того лиха,

То скрізь здається любо, тихо,

І на Україні добро.

Меж горами старий Дніпро,

Неначе в молоці дитина,

Красується, любується

На всю Україну.

А понад ним зеленіють

Широкії села,

А у селах у веселих

І люде веселі.

Воно б, може, так і сталось,

Якби не осталось

Сліду панського в Украйні.

Не показуй людям сльози, Терпи до загину!

За кого ж ти розіп'явся, Христе, сине божий? За нас, добрих, чи за слово Істини… чи, може, Щоб ми з тебе насміялись? Воно ж так і сталось. Храми, каплиці, і ікони, І ставники, і мірри дим, І перед образом твоїм Неутомленниє поклони. За кражу, за войну, за кров, Щоб братню кров пролити, просять І потім в дар тобі приносять З пожару вкрадений покров!!

Зоре моя вечірняя, Зійди над горою, Поговорим тихесенько В неволі з тобою. Розкажи, як за горою Сонечко сідає, Як у Дніпра веселочка Воду позичає.

Як широка сокорина Віти розпустила... А над самою водою Верба похилилась;

Аж по воді розіслала Зеленії віти, А на вітах гойдаються Нехрещені діти.