Цитаты из книги Фауст

Дух и природа — не для христиан.
Вот где ты уязвим и досягаем.
Мы нечестивцев на кострах сжигаем
За эти лжеученья и обман.
Природа — грех. Дух — сатана. И оба
Родят сомненья, недоверье, злобу.

Раздробить невинного возражателя — вот известный прием тиранов, к которому они прибегают, когда их прставят в тупик!

Без почуття й мистецтво все даремне,
Коли ж говорить з вас душа,
То слово щире і буремне
Усі людські серця зруша.

Хто йде вперед, той завше блудить.

Хто всього знав, тому попробуй догоди!
Хто починає жить — подякує завжди.

Буває, двох десь випадок зведе,
А там пішли побачення й розмови,
Щасливі сни й пробудження раптові,
Надії хміль і гіркота оман, —
І так незчуєшся, як вродиться роман!

Кажу ж вам, лиш пишіть,
Все більш і більш пишіть, —
І зразу шлях до успіху відкритий, —
Людей аби із плигу збити,
Бо трудно їх задовольнить…

Тут дами напоказ з'являються ошатні;
Це теж артистки, лиш безплатні.

Лиш масою підкорите ви масу,
Для себе в ній всяк найде штучку ласу;
Де всього є, там кожен візьме щось,
Й видовище до серця всім прийшлось.

А що роки у серці визрівало,
В довершене творіння вироста.
Примарний блиск живе одну хвилину,
Правдивому нема в віках загину.

Теперішнє здалека ледве мріє,
А що пройшло — ізнов живе і діє.

Кругом чужі, хоч, може, й не байдужі,
Та їх хвала не радує чуттів;
А ті, що їх, мов рідні, привітають, —
Розкидані, десь по світах блукають.

Ви принесли веселих днів картини
І образів навіки любий рій;
І першого кохання й дружби тіні
Встають, немов у казці прастарій.
Згадалися життя зиґзаґи звинні,
Минулий жаль, і втрати біль гіркий,
І ймення тих, що їх зрадлива доля
В цвіту стяла, мов квіти серед поля…

Ведь даже если мы разумны днём,
Нас ночь пугает нехорошим сном.

Нигде, ни в чем он счастьем не владел,
Влюблялся лишь в свое воображенье;
Последнее он удержать хотел,
Бедняк, пустое, жалкое мгновенье!
Но время – царь; пришел последний миг,
Боровшийся так долго, пал старик

Конечный вывод мудрости земной:
Лишь тот достоин жизни и свободы,
Кто каждый день за них идет на бой!
Всю жизнь в борьбе суровой, непрерывной
Дитя, и муж, и старец пусть ведет,
Чтоб я увидел в блеске силы дивной
Свободный край, свободный мой народ!
Тогда сказал бы я: мгновенье,
Прекрасно ты, продлись, постой!
И не смело б веков теченье
Следа, оставленного мной

Елена
Как мне столь дивной речи научиться?
Фауст
Легко: должна лишь речь от сердца литься.
Кто счастья полн, желанием томим,
Тот ищет лишь…
Елена
Кто счастлив вместе с ним.
Фауст
Смотреть ни вдаль, ни в прошлое не надо;
Лишь в настоящем…
Елена
Счастье и отрада

Как дивно это все! Я ощущаю
Довольство здесь от сердца полноты!
Я в безобразном всюду замечаю
Великого прекрасные черты

Лежи, несчастный! Вновь опутан ты
Любовной крепкой цепью не на шутку!
Кого Елена силой красоты
Сразила, тот надолго чужд рассудку