Автор

Марко Кропивницкий

Марко Лукич Кропивницький

9 книг
2 подписчика
38 читателей

3.4

102оценки

5		8
4		40
3		44
2		10
1		0
без оценки		22

Марко Кропивницкий — о писателе

Родился: 7 мая 1840 г. , с. Бежбайраки (теперь с. Кропивницкое) на Херсонщине
Умер: 21 апреля 1910 г. , по дороге из Одессы, похоронен в Харькове

Биография — Марко Кропивницкий

Марко Лукич Кропивницкий — украинский писатель, драматург и театральный актер. С его именем связано создание украинского профессионального театра и следующий этап развития реалистической драматургии.

Образование М. Кропивницкий получал без какой-либо системы — то в частной школе шляхтича Рудьковского, то в Елисаветградском училище. Нормальное обучение стало возможным лишь в Бобринецкой уездной школе, которую юноша в 1856 г. окончил с похвальным листом. В это время М. Кропивницкий участвовал в любительском театральном кружке, в котором ставили пьесы украинских и российских драматургов. После неудачной попытки продолжить обучение в Киевской гимназии юноша возвращается в Бобринцы и поступает…

КнигиСмотреть 9

Библиография

Дай серцю волю, заведе в неволю - 1863
Помирились - 1869
За сиротою і Бог з калитою, або ж Несподіване сватання - 1871
Невольник - 1872
Актор Синиця - 1871
Лев Гурич Синичкін
Пошились у дурні - 1875
Беспочвенники - 1878 (остаточна редакція — 1898)
Лихо не кожному лихо — іншому й талан - 1882
Доки сонце зійде, роса очі виїсть - 1882
Глитай, або ж Павук - 1882
По Ревізії - 1882
Вуси - 1885
Де зерно, там і полова («Дві сім'ї») - 1888
Зайдиголова - 1889
Олеся - 1891
Перед волею - 1899
Чмир - 1890
На руїнах - 1900
Супротивні течії - 1900
Нашествіє варварів - 1900
Конон Блискавиченко - 1902
Мамаша - 1903
Страчена сила - 1903
Старі сучки й молоді парості
Розгардіяш - 1906
Скрутна доба -…

Ссылки

Марко Кропивницький @ Вікіпедія
Марк Кропивницкий @ Википедия

РецензииСмотреть 1

MissCrystall написала рецензию

Эксперт

Пожаловаться

Доки сонце зійде, роса очі виїсть

Марко Кропивницький

3,4

28 марта 2018 г. 15:06

3.5 Спойлерно й дуже суб'єктивно

Ну чому всі п'єси про кохання мають нещасливий кінець? Вже набридло читати на цю тематику твори, доходити до кінця, і знову бачити, що головна героїня помирає? Хоч би раз щось новеньке придумали, чи що, наприклад, що герой кудись дівається, або його вбивають, або сам дума врізав. Погано так казати, але несподіваний кінець був би кращим, аніж повтор із книги в книгу. Отак читаєш-читаєш ці п'єси і в результаті нічого не запам'ятовуєш, бо сюжети всі схожі, всі лінії переплітаються між собою, тільки імена хіба що змінюються, й, може, їх вік. І все! Більш нічого, все однаково. Кінець у всіх творах однаковий. І це ще називається "великою спадщиною української літератури"? Ба-а, що вигадали! Нащо це вивчати в школах та інших закладах, те ж саме все? Я не розумію цього і навряд чи колись це…

Развернуть