Антон Санченко — новинки

Український характер (і навіть норов) породив цілу низку літературних персонажів. Вони мчать на конях, вирятовують приятелів з полону, перемагають ворога кмітливістю, закохуються в найпрекрасніших жінок, мудро правлять батьківським краєм. І щоб в читачів не складалося враження, ніби ці герої десь загублені в минулих часах, Антон Санченко написав книгу «Земля…

Восьмикласники Денис та Сергій під час своїх літніх канікул потрапляють на справжнє вантажне судно і йдуть у рейс «практикантами». Судно ж замість того, щоб одразу повернутися з Туреччини додому, несподівано вирушає у мандрівку Чорним, Азовським, Мармуровим, Егейським, Іонічним та Адріатичним морями. Цю акваторію і прилеглі береги, сполучені цими морями, колись називали Левант. І всі тамтешні порти таки мають щось спільне.
Хлопці призвичаюються до життя і праці моряків, шукають пригод на свою голову в Туреччині, Росії, Греції та Італії, інколи таки знаходять, з чого капітан робить відповідні організаційні висновки.
Але не будемо про сумне. Бо пригоди часом знаходять навіть дисциплінованих моряків. Чи готові хлопці до випробувань? Чи вдасться їм самим, без допомоги дорослих, в екстремальній ситуації повернути судно до рідного порту? Читайте у цій книжці.

Усі охоче діляться історіями успіху. І мало хто ризи-
кує розповідати про історії невдач. Може скластися хибне враження, що відомі письменники одразу народжувалися класиками. Автор «Самовчителя...» посилається як на при клади поневірянь письменників з історії літератури, так і на власний досвід. І містить дружні підказки молодому колезі, що робити, щоб видати омріяну книжку. Для малописьменних авторів книжку ілюстровано коміксами Віталія Січкарчука.

бірка оповідань та нарисів про курсантів мореходного училища є відчайдушною спробою автора повернутися в ті часи, коли він був молодим і красивим, усе своє носив з собою, призначав дівчатам по три побачення на день під реліктовим 200-літнім дубом, найбільшим делікатесом вважав пельмені в пельменній на площі Свободи славного міста Херсона, а попереду на нього чекала воля. Справжня. Кейптаун, Лас-Пальмас та Сингапур.

Оповідання писалися таким чином, щоб зацікавити і матросів, і поетів. А оскільки матроси і поети — то антоніми, автор сподівається, що ця книжка зацікавить і решту людства у проміжку між цими двома полюсами світосприйняття. Оповідання доповнені Словничком для поетів та Словничком для матросів, у яких тлумачаться незрозумілі для них слова.

На перший погляд можна подумати, що ця книга про ностальгію за «тими» часами: старенькі київські трамвайчики «тягни-штовхай», вічні «автентичні» черги, в яких не стояли, а жили, вибрики планової економіки та радянської науки, українсько-радянські та німецько-демократичні реалії та, як годиться, дружба народів укінці. А проте роман-придибашка Антона Санченка насамперед про примирення себе з історією власної країни, що відбувається на тлі розростання генеалогічного дерева роду Чуприних. Від російсько-японської війни 1904 року через Першу, Другу, на щастя, не розпочату третю світові війни, Голодомор 1923 і 1933 років, та цілком мирні наші печалі й радості, які чомусь ніколи не потрапляють до підручників історії, але насправді визначають її хід. І все це з такою теплою і життєдайною іронією, яка приваблює вже від перших слів автора до своєї друкарської машинки «Гей, пішла!».

«Баркароли» — це пісні на воді. Тож у цій книжці багато пісень і морів. Лінива літня Адріатика поблизу Венеції й негостинне зимове Чорне море під Новоросійськом, величний Індійський океан і неозора Атлантика.

Вистачає також екзотичних портів, як ось Вішакхапатнам чи Мапуту, кранів, докерів, портових пивничок і суден. Причому кожне судно має не тільки написане на борті ім’я, але й прізвисько, яке гуляє на язиках моряків. Зовсім як у людей. А люди ж моря вважають слово «романтик» лайкою і співають лише під посвист вітру, коли їх ніхто не почує. Тому, щоб підслухати їхніх пісень, доводиться проблукати у морях половину життя. Але ті пісні того варті.