Рецензии на книги — Василий Барка

Посланець вернувся, бо з сіней сільради виступили два сизомундирні міліціонери і покурюють. Потягнули з перехрестка до сільради — місцеві партійці. Микола на них вимовив: — Хліботруси! — А ми ні: ми хліботруди, — сказав Андрій. — В основному вірно; але хліботруди не ми з тобою, а старші. Ми хлібокуси. Андрій мовчки згодився; потім повідомив: — Я знаю, хто всякі другі. — Що знаєш? — Є хлібопроси, і всякі. — Добре! — сказав Микола. — Твій горщик здібний варити. А ще? — Ну, є… хлібоноси і хлібовози. — Ще — хто? — Ще, зараз подумаю, є хліботорги, і хлібокупи, хлібокради. Це все. — Гаразд. А хто — ті, що хліб дають хлібопросам? Андрій думав і вагався, і не міг сказати; видно, знайшов слово, яке не задовольняло — плечима знизав від невирішення. — Звуться: хлібодани! — назвав Микола, — Їх мало;…

Писать даже не рецензию, а самый что ни на есть пустяшный отзыв на «Желтого князя» — вначале это кажется задачей совершенно бесполезной и почти невыполнимой. Мне не помог даже недельный тайм-аут, взятый для осмысления.

Зачем и кому рекомендовать Барку, которому я поставил пять звезд? Сегодня такого не читают. Однозначно. Ну, может быть, по программе. Или по диагонали. А потом, отмахнувшись от всего этого, возвращаются к привычному фэнтези или чему-нибудь, щекочущему не душу, а скорее гениталии.

О чем пишет Барка? О ничем неприкрытом страдании, о жизни и смерти в нем. О страшной и тщательно спланированной несправедливости, выкосившей целое поколение украинских селян. И все это на примере одной дружной, но загнанной в угол и вымирающей семьи.

Как пишет Барка? Без натурализма, но в…

Я довго не могла підібрати слово, яким можна охарактеризувати цю книгу. Сказати, що книга сподобалась не можу тому, що події, описані в книзі не можуть подобатись. Вони жахають своєю реалістичністю. Голодомор в цій книзі показаний на історії однієї родини. Саме від цього починаєш ще більше розуміти всю складність життя людей в Україні 32-33 років минулого століття. Описи вражають своєю реалістичністю, а мова тексту додає ще більшої реальності. Адже не могли звичайні сільські люди розмовляти гарною літературною мовою. Скоріше вони говорили серцем, душею. Всі їх відчуття, такі тяжкі в своїй реалістичності, автор вилив на папері дуже тонко. Читаєш, і стає страшно від того, що таке могло коїтись на цій гарній землі, яка завжди славилась своєю щедрістю.

Дуже жаль, що селяни не змогли…

Була Україна мерцями укрита, Мільйони людей полягло… І мусять живі, скільки будемо жити, Завжди памятать: це було.

Дуже страшна й важка книга. Про те, як вимирало українське село. Як "червоні" ватажки-злочинці штовхали селян на страшні злочини. Як люди втрачали близьких - своїх матерів і дітей, бо хтось виконував план. І як ставали пустками оселі українців. І нікому було поховати загиблих. Скільки людей загинуло навіть не за свою непокору - не йти до колгоспу, а тому, що

Я теж не сплю після цієї книги. І щороку запалюю свічку пам’яті для тих, хто в 33-му став зорями.

Для тех, кто читает на русском

Дальше...

І ти, хлібороб від старих предків, мусиш гинути з родиною, бо кувачі гріха звеліли кожному виконавцеві своєму: «Вбий душі!» А так мало ти хотів — дрібного місця під небом; трудячись на клинчику землі, кормити дітей і одягати.

Не перестают меня удивлять люди, которые при словосочетании «украинская литература» могут сказать только одно: «она пессимистичная и невеселая, в ней всё об одном да об одном – как же тяжело жилось украинскому народу». А что поделать, если украинская история действительно такова – трагическая, полная несправедливостей, грустная. О чем еще писать, если люди наблюдали эти «невеселые» реалии каждый день своей жизни? Нет, был, конечно, например, Остап Вишня, который писал чудеснейшие юморески, да и то, стал в итоге юмористом-мучеником. Ну да не о нем речь.

Книга «Желтый…

Для мене роман "Жовтий князь" - це крик зраненої української душі. Ніколи не читала нічого більш красивого і страшного. Саме так: красивого і страшного. Автор сам пережив голодомор 32-33 рр., тому так правдиво, з таким болем і гіркотою розповідає про життя однієї родини (Катранників) у цей час. Вражає ось що: якщо люди поперетворювалися на звірів і забирали останній кусінь хліба у голодної дитини, то - хто ми? Адже кожен із нас може бути нащадком того злісного партійця... Родина Катранників - образ всього українського селянства, яке боролося за виживання як тільки могло!Чому? Чому люди такі черстві, безжалісні, справжні звірі? Але ж і вони виявляють солідарність, збираються у зграї, допомагають один одному, а в людей-героїв твору цього немає... Свій - свого... За віщо?! Невже якась…

Стала Доня схожа на воскову свiчку: догоряти чистим вогником

Таким було життя народу під час голодомору. Всі згасали на очах. Марніли, знесилювались та догоряли на очах своїх рідних, сусідів та односельчан. Під час дня поминок голодомору часто показують такий страшний чорно-білий фільм про ці події. Я завжди його боялася дивитись. Ще з самого малечку. Але потім подивилась. Було страшенно страшно. І це я ж просто дивилась фільм та прочитала книжку. Як же ж було страшно самим людям, які жили тоді!

Дуже страшна книга, але її обов’язково необхідно прочитати.

Дану книгу прочитала після рецензії Paloma_Blanca .

К сожалению, не смогла оценить эту книгу выше, поскольку как-то плохо она у меня пошла. Мне не было скучно, но и не было особенно интересно. Не могу сказать, что мне не понравилось, может быть, язык автора и стиль изложения (т.е. у меня есть любимые украинские книги, которые прямо "на разрыв", а эта оказалась не такой), может, какое-то большое количество событий на такую маленькую книгу: вот, кстати, случилось вроде бы много всего, но книга все равно не кажется насыщенной. Плюс ко всему она очень сильно тянулась для меня. Если говорить о достоинствах, то могу выделить именно то, что она привлекла мое внимание к теме Голодомора, о нем я, разумеется, слышала, но никогда не читала. За это автору большое спасибо (а также тем, кто советовал книгу!)

Ця книга… Важка. Страшна. Болюча. Оповита простирадлом смерті. Я довго не наважувалася її прочитати, хоча знала, що це шедевр, але шедевр тяжкий і тягучий як смола, гіркий мов жовч. Я декілька разів починала читати цей твір, але залишала… Не могла… Не той мій стан, не той був час. І таки наважилася, хоча передбачала спазми в горлі і нестримні сльози. Багато сліз. Гірких, болючих… Цей твір затягнув мене і я… Сама опинилася в селі Кленоточі, яке з кожним днем, з кожним тижнем перетворювалося на цвинтар. Поряд з головними героями я переживала їх муку і страждання. І протягом всього твору запитувала: чому? За що? Звідки взялося цієї безлюдяної бісівської агресії, щоби так жорстоко нищити народ? Захотілося мені тепер, все-таки, прочитати Конрада Лоренца. Можливо він хоч привідкриє мені…

Яка чудесна стилістика твору і яка жахлива історія. Читати роман важко: важко, якщо ж ти далекий від реалій села й української мови; важно, бо ж тема більш ніж серйозна. Голод 33-34 років, вимушений голод, Закон про колоски, розкуркулення тих, хто й так нічого не мав, канібалізм, божевілля та мільйони загублених селян . Саме Барка найкраще сказав про все це, саме він найкраще зумів описати найгірше. Це історія однієї родини на тлі села, на тлі цілої країни. Це роман про людей, про страшні випробування, про їх християнську мудрість і вірність, про людяність у будь-яких ситуаціях, Догоряє життя людей, діти стають схожими на старих, темніють і наче зникають з цього світ, але не втрачають природної доброти та світла. Це роман про протистояння слуг Жовтого князя й селянського народу, про…

Тяжелые реалии жизни Украины 1932-1933 годов описаны в данном романе. Всю тяжесть голодомора, геноцид украинского народа, почувствовали на себе семья Катраникив. Эмоционально тяжелый произведение, читала со слезами на очах. Много людей умирало от голода, другие выживали, как могли, а некоторые даже сходили с ума и прибегали к людоедства. Очень тяжело им приходилось выживать, добывать пищу и не падать духом. Каждый делал все возможное для выживания своей семьи. Но всех охватило горе ... Читать эмоционально тяжело, ведь я с Украины и здесь каждую семью охватило данное горе и многие из людей умерли от голода. Рекомендую прочитать, чтобы окунуться в нашу историю и понять всю тяжесть того времени

Це, мабуть, наймоторошніша, найстрашніша книжка в українській літературі. Книжка, у якій без купюр і без прикрас показані жахи 33-го року. Те, як відбирали все їстівне до кожної крихти. Як партробітники вивозили із млина борошно мішками, а під парканом того ж таки млина від голоду помирали люди. Як селян розстрілювали за спробу підійти поближче до їстівного, за бажання врятуватися і жити. Як люди у місті вмирали просто під парканами, а товстуни, проїжджаючи повз них на машинах, мугикали масними губами щось про "не хочуть працювати, так їм і треба". Як батько, поїхавши світ за очі на заробітки і повернувшись з борошном і грошима, не дійшов кількох метрів до власного порогу і помер з голоду. Як...

У цього роману є продовження, другий том, написаний набагато пізніше, через 40 років після…

Ця книга з'явилася у шкільній програмі в кінці 90-х. Тоді наша вчителька десь таки дістала ту книжку (нові книги ще не були надруковані великими тиражами, а старих не знайти в бібліотеках). Як заведено, вона давала читати тим учням, які любили цю справу. Але на той час, прочитавши анотацію, я відмовилася від неї. Я з задоволенням читала Чуму з зарубіжної, але пересилити себе і взятися за Барку не змогла. Відчувала, що з моєю головою трапиться щось дуже погане. Тільки через 5 чи 6 років я таки не витримала (бо ж занозою сиділа вона непрочитана) і почала читати. Боже, я не могла відірватися від монітора. Від початку до кінця слова розпливалися від мокрої пелени, що застилала мені очі. Через тіло проходив ніби струм. Все тіло боліло. Сидиш, задихаєшся від ридань і не маєш морального права…

Боже, тільки я плакала від цієї книги? Хоча, в день пам'яті жертв голодомору я завжди плачу... Світла їм пам'ять. Знала, що читати цю роботу буде важко дуже - це ж особисті спогади. Отак і наважилася лише у 24 роки... А у школі, чомусь, цього аатора і не проходила. "Жовтого князя" і не згадували при школярах - дарма...Прекрасна класика для старших класів - хотіла б, щоб наступні плкоління його у школі проходили. І сором тим, хто досі відстоює думку, що голодомор - вигадка української влади...

"История всегда повторяется..." Неужели мы должны оставаться тени событий? В то время как в селах властвовал голод,в городах процветала индустриализация. Тяжелые времена,не оспариваю,но то как Барка показал, "расшифровал и обнажил" голод пустило корни в наш мозг задуматься насчет ценностей жизни,и даже той самой истории. Каннибализм - не главное в этой книге. Больше всего внимания уделялось жестокости и бесчеловечности; "возможно ли сохранить в себе человека в безумно тяжелые времена?"Можно. И пример семьи Катранников это доказало. Меня впечатлила эта книга,и она достойна быть в программе.

Брр....Жуткая книга..Не..я конечно все понимаю...Но ЗАЧЕМ там так смаковать и описывать каниаблизм и при этом ставить эту книгу в школьную программу?Я не отрицаю что что о Голоде знать Надо и необходимо...Но не вырастут ли дети после прочтения столь тяжелой книги со временем реваншистами и шовинистами?И не будут ли оправдывать они совершаемое ими насилие расплатой и возмездием за то что описано в этой книге?

якщо одним словом, то - МОТОРОШНО. Неймовірно моторошно...Але читати варто. Такі книжки не просто впливають на твій світогляд, після таких книжок на світ дивишся іншими очима...

Литературный шедевр, очень тяжелый для души, сильно переживала, читая эту книгу.

Почала читати книжку, також як попередня людина , коли в Україні відзначають день голодомору. Книга дуже тяжка, сумна. Кілька разів хотіла перейти до іншої книги, але не змогла.

Є такі речі про які говорять, але вони існують десь паралельно. Мабуть, не кожна людина може "пропустити крізь себе ТАКЕ". Усвідомлення ТАКОГО, що може ТАКЕ бути, що ТАК було, а було ТАК на рідній землі. Всього-навсього одна книга змушує дивитися на політику "Союза нерушимого республик свободных" як на щось, як на щось... А впринципі, хто сумнівався, що так і було? Просто книга все наблизила, звернула увагу на те, що всі знали, але не помічали. Василь Барка став українським народним співцем (кобзарем?) мук голодомору. Факт того, що українців за рік загинуло більше (згідно з деякими джерелами трішки менше) ніж євреїв під час холокосту змушує здивуватися. Дике звірство, яким був холокост, обурює світову громадськість та єврейську общину, тоді коли Українського голодомору 1933-1934…