Рецензии на книги — Анатолий Димаров

Читається на одному диханні. Захоплює, занурює у світи і почуття героїв. У романі ніде навіть найменшою тінню не лягає особисте ставлення автора, жодних оцінок чи критики. Є нагода розгорнути свою власну систему оцінювання і переглянути її повністю. Для мене це одна з найкорисніших «робіт», яку я здійснила в процесі читання. Вчинки, думки, життєві позиції героїв часом були несподівані і суперечливі, змінювались та трансформувалися під впливом подій та завдань, які перед ними стояли. Неповторні описи природи, світанків, емоцій, почуттів, багата мова та незрівнянний український гумор – ця книга увібрала у себе багато фарб, багато музики, сліз та щирого сміху, справжніх почуттів та пристрастей. Відчутий, прожитий, наповнюючий!…майстерний твір людини, яка усім серцем любить та приймає усі…

Неперевершена книга! Чудова мова, цікаві герої та сюжет. З Дімаровим поринаєш в світ українського села, починаєш розуміти людей довкола. Автор зовсім не робить своїх героїв ідеальними, вони такі, які є звичайні люди зі своїми перевагами та недоліками. Було відчуття, ніби я гостюю в цьому селі та розмовляю з його мешканцями. В книзі і про війну, і про більш сучасніші часи. Читаючи, можна посміятись, і відчути сум. Байдужими книга не залишить нікого.

Как оказалось, это произведение вошло в сборник "На конi й пiд конем". Но это не помешало мне найти электронный вариант и насладиться чтением на родном языке :) Итак, о книге... Это очень небольшой рассказ, где мы встречаемся с маленьким Толькой. Он еще тот фрукт! Сколько же он наделал "добрых" дел! И в школе успел отличиться, и лягушку проглотил, и новый костюм умудрился испортить безвозвратно. Ох уж эти мальчишки! А вообще, книга очень напомнила мне "Зачаровану Десну" - такая же светлая, приятная и детская книга-воспоминание. Очень здорово, что я нахожу сейчас такие книги, она возвращают меня домой, в мое счастливое детство...

Очень интересная книга, как и каждая из этой трилогии. В книге около десятка повестей, каждая рассказывает об отдельных людях, их судьбах или же необычных историях из жизни. Безумно увлекательно, доступно и ненавязчиво написано. Эта книга вызывает настоящие эмоции, она жизненная, реалистичная. Но очень грустно, а часто трагически заканчиваются повести. Герои потрясающие, необычные, хотя на первый взгляд самые простые жители Киева. Очень понравилось то, что хотя каждая повесть о жизни другого человека, но часто случалось и такое, что в одном произведении или же вспоминался, или же появлялся главный герой другой повести. Истории разные, но они в тоже время и соединены тонкой нитью. Остались только положительные эмоции. Глубокое уважение автору.

Це неймовірна, прекрасна, чудесна книжка про дитинство. Від хлоп’яти Толька, що захищав молодшого брата від страховищ, які ховалися під лавою, до Дімарова, який за один день зрозумів, що таке війна, людське життя і смерть. Только - малюк. Только - першокласник. Только у середній школі. Только - підліток. Дімаров - солдат. І всі вони - надзвичайно щирі і правдиві. Все перед нами як на долоні: пригоди, вчинки, думки, почуття, все-все. Злість на брата і готовність захищати його від усіх на світі монстрів. Капості і відчуття провини потім. Дружба, вірність, перші зради, перша закоханість, перші розчарування - все це проживаєш разом із героєм. І червоною ниткою, неперевершеною ліричною лінією через усі пригоди героя проходить любов до мами. Саме під час читання уривків про маму у мене на очі…

В книзі долі багатьох людей переплітаються і проходять повз буремні роки становлення совєцької влади, колективізації і Голодомору. Головні герої - звичайні селяни з Полтавщини. Таня Світлична - вчителька, віддана за нелюба, яка знаходить в собі сили піти з дитиною, але не знаходить її, коли потрібно вирішувати долю близьких і знайомих. Оксен Івасюта - розкуркулений вигнанець, який наче і заслужив такої долі, але все рівно якось несправедливо. Василь Ганжа - добрий, не дивлячись на всі незгоди, які випали на його долю, відданий служник ленінських наставлень, який зрештою від тої відданості і опиняється за гратами. Володька Твердохліб - один із людей, які плювали на все людське, аби тільки було правильно для партії.

Героїв дуже багато. Автор плавно переплітає їх долі і додає все нових і…

Цю неймовірну книгу мені читала спочатку моя бабуся, а потім мама. Вечорами ми збирались разом і читали вголос. Тоді я вперше зрозуміла, що таке сльози від сміху. Неймовірно яскрава передача образів. Я дорослішала, але періодично поверталась до цього твору. Щоразу знаходила там щось нове. Рекомендую до прочитання абсолютно всім. Вам точно сподобається.

Автор прожив яскраве життя, хоча й левова його частка припала на голод, війну і цензуру. Як же цікавезно читати про письменників, творами яких зачитувався у свій час! А скільки ще не прочитано! Мій список до прочитання значно розрісся. Відкрилися й очі на слабкодухих (навряд чи ідейних) служителів пера. І ще - наскільки великою має бути дружба, щоб не ображатися на інколи доволі жорстокі розіграші.

С творчеством Анатолия Димарова познакомился ещё в детстве, когда с увлечением прочёл его сказку о деревянных человечках и о горячем сердце. Затем мне несколько раз попадались различные произведения автора. И вот сборник "Городские истории" ("Міські історії") - впечатляющие новеллы о судьбах людей, о добром и злом в каждом человеке, о благородных делах, возвышающих человека и об алчности, разъедающей душу. Рассказы разные, в большинстве своём реалистические (например, "Криминальная история", "Квартира"),но имеются и произведения психологические ("Детям до шестнадцати"), юмористические, романтические и даже рассказ городского "фэнтези" (например, новелла "Крылья"). Всё это написано с большим мастерством и, вероятно, никогда не потеряет актуальности. По возможности постараюсь познакомится…

Не пам'ятаю навіть коли точно її читала. Це було у дитинстві.
Але мені тоді неймовірно сильно сподобалося.

Дитинство – найкраща пора для більшості людей. Здавалося б у дітей воєнних часів чи перебудов, коли не вистачало ресурсів для існування було скудне дитинство, але це зовсім не так, воно було в них більш справжнє, а ніж у сучасної дітвори, яка не вилазить з ноутбуків і планшетів й не цікавиться, як звати однолітка по сусідству. Про всі переваги і недоліки тієї доби розповість непосидючий фантазер Только. В той час діти знали ціну праці і шанували своїх батьків, хоч ті і приділяли їм не так багато часу, як це можливо зараз, але цього було достатньо щоб з них виросли гідні люди. Только надзвичайно любив свою маму, я ще в жодній книзі не зустрічала такого ніжного опису дитячої любові до неньки, він зігріває з середини і служить, як нагадування про саму дорогу людину на землі.

Хоч я давно вже…