Рецензии на книги — Олександр Ірванець

Одного разу Шлойма Ецірван заснув не вдома, а у гостях. А прокинувшись, з'ясував, що до своїх рідних повернутися не може – побудована за одну ніч Стіна (на кшталт Берлінської) поділила його рідне місто на два: західне Рівне і східне Ровно. Минув певний час – і Шлоймі дозволено відвідати рідних по той бік Стіни. Насправді ж йому належить виконати певну місію…

У романі очевидне протистояння минулого і теперішнього. Це досі актуально в наш час, адже і зараз, через 22 роки з оголошення Незалежності, багато хто з українців сумує за минулим і, оглядаючись назад, мріє потрапити «по той бік Стіни», у затишні радянські часи… Або хоча б якось приклеїтися до "дружньої російської держави". Ситуація у країні і часто штучне розжарювання обстановки з боку політиків цьому також сприяє.

Та у Ірванця…

Олександр Ірванець та його чергова книга «Хвороба Лібенкрафта» - нова загадка для читача, що шукає нестандартну інтелектуальну прозу. Якісна сучасна українська література - реальність, а не виняток, як і ця книга.

Хвороба то чи зцілення від сірих буднів - розумієш лише тоді, коли гортаєш сторінка за сторінкою цей роман, заглиблюючись у його нутро. Напруга тримається практично постійно під час прочитання, що не дозволяє залишити книгу так просто. Кілька годин дощового дня - і ви дізнаєтеся секрет хвороби, що змушує здригатися всіх жителів провінційного містечка… Загалом маємо справу з дивним місцем на карті, де цілком можливо могли б і ми вжитися, проте…чи хотіли б?

“Чому з віком усе в житті так втрачає смак?”

Дальше...

Чи ви б могли собі уявити сьогоднішній день як сон, а свої…

Зовсім випадково натрапила на дану п'єсу. І не жалкую, що прочитала її. Кілька сторінок, всього 2 невеликі дії, але скільки емоцій. Она, яка через власну необдуманість дій потрапила на інвалідний візок. Она, яку зрадив коханий. Она, яка втратила дитину, коханого і віру в краще майбутнє. Її підступна однокласниця-однокурсниця, яка постійно наслідувала головну героїню, бо ж хотіла відібрати Його.

Ти крала в мене все – мої фасони, мої смаки, мої вирази, мій стиль життя! І зараз я скажу тобі найголовніше! Я скажу тобі, навіщо ти все це робила! Ти збиралася тим самим украсти у мене його!

Життя за подвійними стандартами. Скривджена хижачка, яка приховує від всіх істинну свою сутність. Справжнє, реальне обличчя злилось із маскою. І хто зможе дізнатись, де істинна вона - Она? Навіщо ця…

Дорожньо-транспортна пригода

Раз в автобУсі Старенькій бабусі Не поступився місцем Петро,

І у стрімкім каратистському русі Бабуся Петрові Зламала ребро. -- K'я!

До цієї збірки я не була знайома з творчістю Ірванця. На жаль. А в нього, як виявилося, дуже класний стиль. Я знайшла купу віршів, які запали мені в душу. І навіть шукала відео, де автор сам читає власні поезії. Це взагалі особлива магія. Можете самі зацінити.

Дуже класно, що в автора, крім ліричних та філософських поезій, є ще й дуже іронічні та смішні. Про життя, про українську реальність, про людей. Це ж так круто, коли можна й насолоджуватися ритмічністю поезії, і гиготіти.

А ще я дуже задоволена, що поступово знайомлюся з тим сучукрлітом, з якого все починалося. Ще дуже хочу почитати прозу Ірванця.

До этого сборника…

Вельми чудернацька книга. Очікувала чогось схожого на Рівне/Ровно, бо зрештою жанр альтернативної історії то самий. Проте в цій речі ще меньше сюжету і більше алюзій. Буйство фантазії у царстві викривлених дзеркал. Навряд перечитувати візьмусь та й не уявляю кому порекомендувати можна із знайомих. Такий утопічний світ підійде для рефлексій і має потрапити у свій час для точного резонансу.

Ця книжка донесла до моєї стомленої душі запах осіннього Львову, кави, того іншого життя, за яким я дуже сумую. Я поклала її на столі - і періодично дивлюся на палітурку, і мене заповнює солодка печаль. Мені дуже сподобалося!!! Приємно усвідомлювати, що і в нашому поколінні є видатні письменники, поети, які настільки вміють грати словами, що захоплює дух!!!

Як би Ви себе почували, якби одного чудового ранку місто розділила стіна? Ні, все вірно, саме стіна!! Її можна побачити, помацати, пройди вздовж ней, поплювати на неї, подерти її... Та що завгодно можна! Лише одне недоступно - Ві не можете пройти на ту, іншу частину свого міста... Саме в такій ситуації опинився Шлойма Ецірван (дуже незвичайне і'мя, як на українського героя). І по один бік опинився він та його дружина, а по інший - батьки й сеста, дитинство, друзі... І що робити в такій ситуації? Звичайно, намагатися поїхати до рідних. Хоча б ненадовго, хоча б на день. І цим він займається протягом кількох років, та ось йому випадає щасливий день - йому дають допуск на в'їзд до Східного Ровно на день. І він їде, щоб побачити матір, батька й сестру. Але що його там чекало не міг би…

З творчістю Ірванця я знайомилась досить повільно і поступово. Одного разу довелось побувати на презентації Жадана у Рівному, де був і О. Ірванець, там придбала його "Хворобу Лібенкрафта", пізніше час від часу зустрічала в мережі вірші, далі був роман "Рівне/Ровно", знову вірші і от, нарешті, я бачу в книгарні щось новеньке для мене (хоча для решти давно не новеньке - все ж 2005 рік видання). Досить цікаво було ще й з п"єсами познайомитись. І сьогодні, завершивши своє читання "Лускунчика-2004", я кілька хвилин мовчки те все, так би мовити, перетравила і уявила, як би то гарно все це було б побачити на сцені, включно з віршами як перерви між п"єсами. Остання - "Лускунчик-2004" певно сподобалась найбільше (от чогось подобається мені, коли письменники пишуть про ту революцію дві тисячі…

Можливо,десь в цій книзі заховано глибокий філософський зміст, але я не маю "червоних плямок" на повіках, які б допомогли мені його осягнути. Не розумію, чому хтось назвав це антиутопією. Антиутопічного тут дуже мало. Моторошна,місцями гидка, темна і неприємна книга,сюжет якої позбавлений будь-якої логіки. Всі торочать про якусь хворобу,але ніхто не цікавиться ні симптомами,ні наслідками, ні перебігом. А кожного хворого забивають ногами з ненавистю, небаченою жорстокістю. Епізод з собаками взагалі поза межами мого розуміння. Що це взагалі було? Хоча... Це моє питання стосується всієї книги. Чому людям заборонили твори античної літератури? Де логіка? Де иотиви? Ця деталь взагалі не розкрита! В другій частині я очікувала якогось розвитку,сюжету,відповідей, а отримала ще більше…

Дуже хороша збірка, в ній ви знайдете найвизначніші прозово-поетичні творіння бубабістів, почитаєте їх критичні статті, які повноцінно розкриють бубабістський портрет, розглянете кумедні фото поетів та карикатури на них у вигляді статуй. Цікаве зовнішнє і внутрішнє оформлення, грамотна верстка, гарно підібраний матеріал. Що можна сказати? Якісна книга! Якщо ви займаєтеся якоюсь науковою роботою, пов'язаною з творчістю бубабістів, то ця книжка повинна стати для вас настільною.

Фантастично-реалістичний нібито роман... За ніч посеред міста виросла неприступна стіна, розділяючи його на дві половини, на дві ідеологічні протилежні частини: прогресивну капіталістичну Західну і соціалістично-радянську Східну. Західне Рівне - яскраво ілюміновані башти п'ятизіркових готелей,  ресторани і пронулянкові тераси, дорогі крамниці-бутіки, ювелірні лавки, недешеві іномарки, іноземні туристи. Східне Ровно - соціалістична республіка зі своєю радянщиною, бюлетнями, парторганізаціями, спілками, пленумами, одами трудовому класу. Західне Рівне - світська інтелігенція, артисти, поети, митці, політики, аристократи. Східне Ровно - переважно трудовий пролетаріат, вчителі, лікарі, робітники. Одне місто, а два окремі світи! Один часовий вимір - і дві різні епохи. Киівська-Ленінська,…

Що б ви відчули, якби прокинулися одного ранку і дізналися, що ваше місто розділене стіною. І що якби вам не хотілося, а перейти з одного боку на інший неможливо. Таке й уявляти страшно. Особливо в нашому сьогоденні. Та ще й показано все на фоні твого рідного міста. Саме через це я і звернула увагу на книгу. Цікаво, читаючи опис вулиці, не малювати її в своїй уяві, а цілком чітко уявляти її реальну. Або ж взяти примірник книги і разом з ним пройтися описаними вулицями, як хотів Шлойма. У книзі піднімається багато питань, у тому числі і вся огида радянського режиму очима автора, та головне залишається одне: не важливо, у який бік ти дивишся, на захід чи на схід, нестерпно боляче дивитися на своє місто, де пройшло все дитинство і юність, і бачити його розділеним. Так, "Рівне/Ровно" - це не…

Я так и не дочитала ее до конца. Мрачно, негативно, как буд-то меня поместили в сырой и темный погреб. Не под настроение мне такая книга а может я ее совсем не поняла

Така незвичайна книга Олександра Ірванця про велетенську ящірку Очамимрю, трупи, про випалений Другим Спалахом град (місто), царя та його дочок кукаколи і піпсіколи з одним нижнім тулубом та двома головами, про Кирюху та янку растаманку, некрофілію та растаман траву, яку так любила місцева молодь. Спочатку було незрозуміло, хто така ця Очамимря, адже з її опису мені геть не йшов її образ. Було зрозуміло, що це була маленька істота, яка виловлювала пуговок та різну дрібну їжу. Проте і цього їй було достатньо, щоб почати рости і набувати неймовірних розмірів. З кожним разом її тіло, яке росло, потребувало все більше і більше їжі. Тож одного разу Очамимря запримітила істоту на двух ногах, яка стікала кров"ю та ледве пересувалась. Згодом ця істота впала та непорушно лежала. Очевидно, вона…

Кніга Ірванца - спроба спраектаваць савецкую рэчаіснасць на сёння. Горад Роўна падзелены на дзве часткі - нашу, украінамоўную, і іх, рускамоўную. У нас сучасна, а ў іх - спецслужбы лютуюць. Я б сказаў, што прымітыўны сюжэт. Колькі разоў падобная алюзія выкарыстоўвалася ў кнігах, а ў кіно. І Ірванец не прынёс нічога арыгінальнага. Гэтая кніга для зацятых, часта неадукаваных, актывістаў, хто пры згадцы пра савецкае мінулае гаворыць толькі пра рэпрэсіі, русіфікацыю. І гэтай кнігай яны будуць трэсці, нібыта аргументам пра скрадзенае рускімі жыццё ў нашай краіны. Выбар кнігі для перакладу, які зрабіў Уладзімір Арлоў, няўдалы. Бо калі пачынаць знаёмства з сучаснай украінскай літаратурай з гэтага твора, жадання чытаць іншых наўрад ці зʼявіцца. Банальны сюжэт, а горш яшчэ тое, што апісаны ён…

Книга з дуже цікавим підтекстом, а Ви знаєте що Ви всі десь в чомусь с цятками, а десь проти якихось цяток. Це наше життя, наша сутність, ми йдемо і бачимо людину, яка лежить на асфальті, ми не допомагаємо йому, бо він в брудному одязі,бо він алкаш чи бомж, бо він сам винен. А коли в автобус заходить брудна людина, ми всі жахаємося і просимо її вивести. тут всі зараз скажуть, ні я не такий, а було таке що ти стояв чи сидів і не допоміг комусь, а той брудний, той страшний, в нього цятки, цятки через які він бачить набагато більше ніж ти, ти який бачить не дальше свого Айфону А найстрашніше, та найцікавіше, що ось він який кінець світу, там де нема про шо говорити, нема чого їсти, там де ти не живеш, а існуєш, таким був СРСР, таким може бути завтра, якщо ми не візьмемо його в свої руки.…

Олександр Ірванець "Хвороба Лібенкрафта"

Литературоведческий круг критиков и рецензентов, с момента выхода книги Александра Ирванца «Хвороба Лібенкрафта», определил жанр произведения, как антиутопический. Что, естественно, не вызывает возражений. Огорчает другое – натянутость подобной характеристики.

Возьмем, к примеру, произведения антагонистичны жанру антиутопии – утопии Платона «Государство» и Томмазо Кампанеллы «Город Солнца». В каждом из них авторы со все возможной скрупулезностью и четкостью приводят примеры утопической, «благой» модели государственного строения и общественного положения. Приводятся примеры возможного идеального кастового строя их функции и взаимосвязь. То есть представляется такой образ государства о котором Аристотель говорил: полис, который может быть охвачен…