Торун Лиан — о писателе

Предложить изменения

«Але тужити не означає лише покинути всіх інших через ие, що хтось помер. Тужити означає глядіти, щоб хтось інший не залишався без своєї мами один у всьому світі»

Хороша книга для підлітків, ну і звичайно, для їхніх батьків. Вона про сім‘ю, яка втратила дитину, і як вони це пережили Болюча і страшна тема. Не приведи господи нікому такої біди.

Маріії - одинадцять. Та вона вже знає, що таке страшна біда і горе - помер її молодший братик. І тепер колись така щаслива сім‘я стала самою нещасною в світі. Мама замкнулася у своєму горі, і на доньку не звертає ніякої уваги. Батько теж горює, він і дружину розуміє, і доньку жаль. Але не може нічим втішити ні ту, ні іншу. Дружині він не поверне сина, а Марії не замінить матір, якої та потребує. Він уникає дочку, бо йому немає що їй сказати. (І тут…

Втрата рідної людини - надто складна й болюча тема. Тим більше нині. Тим більше для нас. Але так сталося, що ця книга про втрату стала для мене  і життєствердною історією. Разом із героями твору читач хоч-не-хоч мусить зрозуміти, що любов рятує від розпачу, зневіри, страждань.

Маленька Марія (бо вона таки маленька, адже їй усього 11) втратила братика. Її мама не може змиритися з тим, що син пішов у засвіти. І от уже між мамою і родиною виростає мур. А потім він виростає між Марією і цілим світом...

Випадковості не випадкові. Зустріч із хлопчиком, який стає для Марії справжнім другом, змінила її життя. Якуб навчив Марію бачити барви, а не ділити все на чорне і біле. І лише завдяки тому, що ожила душа дівчинки, вона змогла повернути собі маму.

Гарна книга. Єдине, що розчарувало, - кілька слів…