Мадам Пылинска и тайна Шопена

Приємно розпочинати рік із приємної книжки. Ти більше, після перегляду своїх оціночних критеріїв :)

«Мадам Пилінська» - книжечка маленька, лише 96 сторінок (а якщо зменшити міжрядкові інтервали та шрифт, то й менше), але якесь відчуття піднесення від неї. Автобіографічна історія про пізнання секретів музичної майстерності і не тільки. Читаючи про старий сімейний «Шидмаєр», що успадковувався поколінням родини Шмітта, я згадувала своє фортепіано. Я не пам’ятаю фірму, але воно було німецьке і просто чудове: панелі різних відтінків коричневого, візерунки, дірочки від канделябрів, точені клавіши, приємні на дотик, та дата 1894 рік на задній стінці, яку ми виявили, коли перший раз після покупки запросили налаштувача. Якщо чесно, я не була вартою цього розкішного екземпляру. А може мені просто…

Есть у Шмитта уже одна книга о музыке, правда музыке Бетховена. И лично во мне она отозвалась сильнее, чем поиски Шопена героем, как минимум частично отождествляемым с автором. Мадам Пылинска упорно учит его замечать маленькие и важные детали: как ветер колышет листву, как расходятся круги по воде, как лежат росинки на цветке. Но подобное мы уже не раз встречали, может оттого оно так и не трогает.

Вторая линия - жизнь тётушки Эме, так не похожей на привычные. Или делающая такой вид. Тётушка и дарит герою восторг Шопена, желание самому исполнить/прожить подобную музыку, дарит приобщение к тайне.

Повесть оставляет личность персонажа в тени, не слишком описывая, в отличии от полюбившегося мне прошлого сборника из "Цикла незримого". А ещё сосредотачивается на музыке. Вот только я, похоже,…