4.5

Роман-есей «Корнелія» Надії Мориквас покликаний пролити світло на трагічні події галичан 30-50-тих років ХХ століття, ще раз повернутися до історії, зробити висновки і ще раз собі нагадати, що історії властиво повторюватися. (Недаремно є мовний вираз «колесо історії»). Адже, правда про ті події похована разом з переважною більшістю закатованих людей. Але залишилися й ті, хто тоді вижив та все пам’ятає і готовий поділитися. Пані Любомира – джерело правди для Надії Мориквас. Автор при написанні цього роману ходила в «польові дослідження», розшукуючи вцілілих людей, що знали головну героїню роману – Корнелію Опришко.

Корнелія Опришко не вигаданий персонаж, а реально існуюча людина. Вона вирізнялася неймовірною вродою чи то привабливістю, як і всі в ті часи була у Пласті, навчалася в гімназії, товаришувала і закохувалася. Юність її припала на тяжкі чорні часи – прихід «визволителів» зі Сходу та прихід загарбників із Заходу. Важко сказати, хто з них наніс тяжчі рани українському народу. Взагалі, трагічну долю Корнелії можна порівняти з долею України – такої чарівної, але так закатованої.

Автор, заглиблюючись в історію, проводить аналогії з сучасністю. Раз по раз виринає питання: «За що боролися?». Гострим воно було і тоді, і тепер. Вводячи до сюжету постать молодомузівця Петра Карманського, що не підкорився комуністичній владі і не став «писати під диктовку», Надія Мориквас немов дякує сучасним діячам культури, що не погналися за живим рублем та ширшими можливостями в сусідній країні. Нелегкий жереб випав і Петру Карманському. Йому випало на долю рівно стільки, скільки він зміг винести. Стежка його життя лише раз перетнулася з Корнелією, але цього було вдосталь, щоб запасти в душу. Приречене кохання, приречені молоді люди, але натхненні на нові звершення нащадки…