5

Неможливо не написати. Неможливо не пам'ятати. Бездоганний стиль. Оповідки, читаючи які чуєш запах яблук, що нагромадилися на старому ліжку, розглядаєш старі фотокартки, бачиш перед собою магнітофонну плівку, зняту з поїденого короїдами дерева. Всі Анни у Прохасько - уособлення далекої примарної жіночності. Тут все якось туманно і атмосферно. І трошки абсурдно. Я, звісно, плуталась поміж рядками, намагалася ковтнути між ними трохи повітря і розтягувала невелику книжку на кілька днів. Читалося не так легко - ніби філософія. Але це було чимось особливим. То, мабуть, чітка сюжетна лінія тут і не потрібна. Тим, хто хоче пізнати трохи таємного - сюди.