Рецензии на книги — Тарас Прохасько

В данном произведении есть что-то особенное, что-то выходящее за рамки, вернее не что-то, а там такого очень много. К примеру инцест, наркомания и т.п. Но есть что-то еще, что-то еле уловимое, как не странно не мистическое, а чисто людское, если посмотреть на человека как существо биологическое. Выход за рамки собственного восприятия, но не благодаря каким-то мистическим переживаниям, а развитию собственного тела, очень похоже на что-то из буддийской культуры, только на гуцульский манер.

Честно говоря, не очень понятно почему такое название у произведения, так как непосредственно о "непрОстих" информации очень мало. Больше бы подошло какое-нибудь интригующее название "Дочка-внучка", чтоб сразу показать все извращение которое читатель найдет на страницах, которое описано достаточно не…

Напевне ця книга доволі крута. Напевне тут багато сховано неймовірно цікавих думок і тонких психологічних рішень. Можливо, вона повна мудрості і змісту. Але не для мене. Або, правильніше, сьогодні не для мене. Сьогодні оці всі філософські премудрості мене не беруть. Я вже і сама кому завгодно можу насипати цілу пригорщу. Ми досягли дзену, готуючи своїм коханим обіди без світла і газу. Ми вміємо запалювати таких вогонь в серцях, що від нього палають дупи ворогів. Зіроньки з неба не дістаємо, ми самі їх доставляємо на небо. Наші Анни не лежать томно з сигаретами в зубах, напівроздіті і еротичні, вони сексуальні з банкою огірків в руках и з відьмовським поглядом - Не займай!

Ну а кава, сигарети, наркотики і секс давно вже не саме інтригуюче в книжках. Як і питання смерті і сенсу життя.

Перевод…

Невероятно красивая, завораживающая слогом и перепитиями сюжетных и философских линий проза. История мифического городка Яливця - "карпатского Макондо": как любят сравнивать критики это произведение с бессмертным творением Маркеса! Но сравнивать не хочется. Здесь всё своё, и дышит колоритом отнюдь не латиноамериканским. А скорей европейским, и немножко украинским. Таким фантастическим и одновременно так жестоко реалистичным. С затеряной романтикой сине-зелёных гор, присыпаной горечью всех прокатившихся войн и трагедий. История города, история рода, история народа. Великолепнейшим украинским языком.

Сергей Жадан сказал: "в Украине уже сейчас есть писатель, которого можно хоть сегодня выдвигать на Нобелевскую премию в области литературы. И этот писатель – Тарас Прохасько." Пожалуй. И я,…

прохасько заставляє мене хотіти самоти і зими. я вже так і бачу себе у дерев'яному будиночку у горах, із коньяком та друзями, які знають багато цікавих історій. Ця книга - щоденник, але подій ви там не побачите, всі події - думки та спогади. Вони наповнені безмежним спокоєм та духом гір, добрістю та ледь відчуваною тугою за чимось непевним, але необхідним

Аннотация к "Непростым" Тараса Прохасько пленила меня: магический реализм, украинский Маркес! Что-то необычное, надо прочитать, тем более до этого с современными украинскими авторами я была незнакома. Наконец, долгожданная книга у меня, с нетерпением раскрыла ее, начала чтение, пробежала первые страницы и остановилась, ничего не понимая, потом подступилась второй раз . Необычный роман, он требует полной сосредоточенности и внимания. Сложная структура: обрывки воспоминаний, событий, пейзажей, фотографий. Каждый абзац, а порой и предложение, - законченное высказывание, с одной стороны самодостаточное, с другой добавляющее штрих к общей картине.

Сначала непросто воспринимать роман из-за специфической формы, ощущение будто скользишь над текстом, хватая только "вершки" сюжета, не…

Власне, так чи інакше, але Майдан ще триває. Хоч вже початок квітня і вже зовсім інакше, але я все одно страшенно боялася відкривати цю книгу. Гадала, що треба дочекатися якогось часу, коли відійде, коли пам"ять не буде так гостро берегти у собі спогади. Переживати знов і знов жахіття зими зовсім не хотілося, але як я помилялася! Ця книга - дійсно хроніка, але не подій, а реакцій і як по різному одні й ті самі події можна описувати. Лише натяками, або голими фактами - словами, коли слів вже не лишається. Тож раджу не боятися і сміливо читати!

Я дуже багато чула про цього автора. І колись пробувала вже його читати -- обрала тоді роман "НепрОсті" . Знайомство, якщо чесно, не склалося. Проте з цією книгою все було набагато краще.

"Так, але..." -- це збірка есеїв. Я загалом люблю читати публіцистику українських авторів, бо це дозволяє побачити той реальний світ, у якому теж живу, очима цих авторів. Можна посидіти, подумати, з чимось погодитися, а щось заперечити. Це ж ніби вести уявний діалог з цією людиною.

Під час читання часто виникала така ситуація, коли я ніби подумки відповідала авторові. Наприклад, тут є одне есе під назвою "Почуйте наші душі". Автор говорить, що з того часу, як почав гуляти містом з дитячим візочком, почув багато цікавих розмов. І я одразу подумала: "Це ж те саме, що їхати в тролейбусі". Тоді люди теж…

В пору моего тинейджерства интернетов ещё не было (и слава босху!), а всю информацию подростки получали из дворовых баек, энциклопедий Аванта+ и писем в разнообразные редакции. Один такой гений мысли поразил меня настолько, что и сейчас, спустя некоторое количество лет, я формулу сахара не помню, а его помню. В общем, товарищ тот летом у бабушки насиловал курицу. А в журнал писал с трепетной надеждой, что он не один такой и это нормально. В редакции, насколько я помню, посоветовали перед птицей извиниться и так больше не не делать. Так вот. Прохасько, извинись перед птицами!

Мне понравилась идея, что начать роман можно вообще с любого абзаца текста. И им же и закончить. Потому что 1. это всё, что мне понравилось. И 2. смысла вы всё равно не найдёте. В целом, искать смысл в магическом…

Наверное, Прохасько всё же не мой Автор. Как я не поняла ничего из "Порт Франківська", так "НепрОсті" меня просто добили. Я не любитель натурализма в литературе. Да и сам факт того, что один из главных героев после смерти жены стал спать с родной дочерью (или потом даже со внучкой, я совершенно запуталась в сюжете), меня убил. Что-то как-то нездорово это всё. К сожалению, не впечатлило. Жаль. Очень жаль.

Хотя некоторые фразы понравились, и много действительно красивых описаний красоты гор и природы вообще, но.

«НепрОсті» — це насамперед альтернативна історія, чи, скорше, міфологія, Карпат. Чому міфологія — тому що між рядками тут розвінчується міф Карпат як відкритої території, на якій в різній часи були присутні і мали вплив різні культури. Натомість зображається все те автентичне і архаїчне, що залишилося в Карпатах із самого початку хоча б тому, що залишились самі Карпати як місце буття.

Але чому ж «НепрОсті»? Спершу мусимо зрозуміти, хто то є згідно з гуцульською міфологією. В книзі лише на сотій сторінці дається таке означення: «непрОсті — земляні боги. люди, які за допомогою вроджених або набутих знань можуть приносити користь або шкодити комусь». Не дивлячись на те, що жоден з головних персонажів не є НепрОстим, саме вони, земляні боги, стають сутністю та причиною існування тої…

Дуже вдале оформлення книги. Вона має суперобкладинку, яка розгортається у великий плакат-постер із зображенням самого письменника та його автографом. Книга має атласну закладку. Творчий доробок Т. Прохаська вирізняється з-поміж творів української літератури, його стиль неможливо сплутати чи порівняти. Прохасько в літературі визнає себе прихильником флористичних принципів – «описувати різноманітність форм життя у різноманітності місцевостей», не «дошукуючись причин цієї різноманітності»(передмова до книги). Більш детально я розповім про дві цікаві речі з книги: 1) збірка ФМ Галичина з її невеличкими есеями; 2)Роман Непрості FM-ГаличинаЗаписи Тараса Прохаська вміщені у книзі , зачіпають дуже різні теми й проблеми, лише умовно можна поділити ці нотатки на певні розділи: описи побуту,…

Пекло - це інші люди. Так сказав хтось, не подумавши. Бо інші люди - це рай.

Здавалося б, у цій книзі немає нічого оригінального - просто роздуми і спогади, але чимось таки зачіпає. Може, не кожен з отих трьоххвилинних монологів... але загалом цікаво, коли з тобою ділиться чимось своїм і сокровенним дорослий чоловік. Душевно вийшло. як в згаданих ним же опівнічних посиденьках на кухні, коли дістаєш щось справді важливе для тебе і ділишся із гостем в напівтемряві)

Знайомство з творчістю Прохасько відбулось випадково, - купуючи на одному із стендів Львівського форуму видавців книги Андруховича та Забужко, дівчина-продавщиця порадила мене взяти і його книгу «одної і тої самої», кажучи, що сама почала читати і вже не може відірватись. Можливо і не взяв би цю книгу, якби не якийсь покупець, що стояв поруч, ні сказав: «Беріть обов`язково, адже сьогодні, Прохасько кращий сучасний український письменник». Саме ця рекомендація і вирішила мої коливання на користь «одної і тої самої». Складно визначити, що саме ця книга – роздуми автора, його спогади або констатація нашого сьогоднішнього життя? Мабуть, всього потроху, але цілісна складова вийшла дуже гарною! Книга складається з чотирьох частин: «Омерта», «Вийшов місяць…», «І т. д. і т. п.» та «Курцпроза».…

Бо хто не хоче побачити ще одного зайвого світанку, той не вартий перебування в цьому вимірі світу.

Книга цікава але мені більше імпонує FM-Галичина . У цій книзі я також знайшла ті есеї які мене чіпляють за живе та змушують задуматись. Особливими для мене були: Хочу написати листа,Порт Франківськ, Сезонне мислення, Вдячність за несправедливість. Ось такий він Порт Франківськ

Влучні книги стаються зі мною тоді, коли їх найбільше потребую. Так сталося і з "НепрОстими", яких я полюбила на такому рівні, що аж мило, ніжно, трепетно, сердечно, дорого, рідно й священно. ⠀ Раніше співала оди Андруховичу, тепер буду й Прохаську, бо оце його ⠀ "Анна не могла повірити, що така неправдоподібна подібність буває - вигнуті лінії повторювалися, вгиналися або вигиналися точно вслід за вигинами й вгинами, накладалися так, що дві поверхні відчували ні себе, ні другу, а з'яву третьої, такої досконало тонкої, що згиналася, прогиналася, перегиналася самостійно" ⠀ або ⠀ "сюжети не придумуються, не зникають. Вони є і є. Лиш можуть забуватися. Все, чого я навчився і запам'ятав із життя, - кілька ландшафтів, що означали радість мислення, кілька запахів, що були почуттями, кілька…

Мені було цікаво почитати думки та відчуття свідомих людей, які вміють їх висловлювати. Мені подобається те, що в кінці книги подано хроніку подій Євромайдану. Загалом, книга непогана. Найбільше мені сподобались висловлення Андруховича і Винничука.

Удивительно лиричная как для мужчины проза. Написано в стиле трехминутных дневниковых аудиозаписей для радио. О чем? О жизни, о горах, о своих ощущениях, воспоминаниях, о вере, об Западной Украине, о чувствах, о эмоциях.

Хорошая, неспешная зимняя книжка.Уютная и задумчивая.

Я часто путалась в Аннах, порядке событий.. да и сказать что прочитала на одном дыхании тоже нельзя, у меня была определенная доза Прохасько на день, превышать которую было недопустимо но не смотря на некоторое недопонимание, мне понравилось очень понравилось ты как будто оказываешся в другом измерении и не только на данный момент чтения, но на все время чтения книги в воображении все горы-горы, травы, деревья и мысли по той же дороге идти начали прекрасное ощущение

Одна из любимых книг. Размеренность и тягучесть языка, простые сюжеты. При прочтении создается ощущение полусна, где все возможно.

Хто такі непрОсті? «непрості панують світом. непрості приходять, як хтось народжується або щось народжується, і придумують йому життя. оповідають сюжет. оповідь стає причиною, життя – наслідком оповіді, яку можна послухати і переповісти. життя нема без оповіді. бо оповідь є життям». Надзвичайно атмосферна книжка. Традиційно для Прохаська – про єдність людини з природою, про неможливість повноцінного існування людини поза межами розуміння цієї єдності. Так само традиційно – про Карпати. Вони постають перед нами не просто географічно-історичним явищем, а якимось міфічним Центром Європи з серцем у маленькому містечку Ялівець. Багато хто порівнює Ялівець із містом Макондо зі «Ста років самотності» Маркеса, і спільного дійсно можна знайти багато. Як і кілька поколінь жінок на ім’я Анна в…