Українська мала проза XX століття: Антологія (сборник)

Коли цвітуть яблуні, на душі якась неймовірна легкість. Хочеться сміятися, хочеться співати, хочеться обійняти весь світ. Біло-рожеві квіти надихають на прекрасне, вселяють надію, спонукають до якихось хороших справ. Яблуня цвіте. А маленьке життя відцвітає. У головного героя твору вмирає донька. Важко. Сумно. Не віриться, що ще недавно вона бігала босими ноженятами, раділа весні, сонцю, яблуневому цвіту. Ще недавно маленьке тільце було сповнене тепла і жагою до життя. А тепер вона вмирає. Батько не вірить, що таке могло статися з його дитиною. Що таке відбувається. Ось там, в сусідній кімнаті, хрипить, ледве дихає його дитина, а він ходить, думає, живе. Горить і поволі погасає свічка. Опадають додолу біло-рожевим дощем запашні пелюстки. Потроху згаса життя маленької дівчинки. Надії…

Назва твору навіює думки про таку бажану і далеку весну ( зараз у мене зима ), яка манить своєю свіжістю, легкістю, п'янким ароматом квітів, легким дзижчанням бджіл та джмелів, дзюркотінням струмочків та клубком думок у голові. Для кожного весна - це щось приємно-неземне, але не для головного героя цього живого етюду. Автор розповідає нам про найбільшу трагедію у житті кожного - смерть рідної людини. Він вдало передає почуття ліричного героя і лише людина з кам'яним серцем залишиться спокійною після таких подій. Сльози котилися по щоках, коли я читала твір. Мене вразило в саме серце і залишило глибоку рану якогось дивного відчуття...

Я вельмі памылілася, калі пачала чытаць гэтую кнігу ў тралейбусе, едучы на працу. Ужо пасля першых старонак мне стала дрэнна, хацелася вывернуцца навыварат, выцягнуць знутры боль і горыч, якія апанавалі. Усім сэрцам і душой я адчула сапраўднае гора бацькі, які ведае, што яго маленькі дзіцёнак-анёлак памірае. Ведае і нічога не можа з гэтым зрабіць. Б Е З Д А П А М О Ж Н Ы.

Я плакала.

Наколькі ўдала былі ўкроплены недарэчныя мужчынавы думкі пра раман і будучых дзяцей у думкі пра цяперашняе гора! Так па-натуральнаму. Па-сапраўднаму. Быццам шукаў у іх паратунак: хоць на хвілінку, секунду забыцца пра сваё няшчасце.

Дачытаўшы апошнюю старонку, я падумала: "Праблемы на працы? Непаслухмяныя дзеці? Сесія? Гэта ўсё такая лухта!"

Лухта, у параўнанні з сапраўднай бядой герояў твора. І не дай бог…

Не надо много слов. Я не хочу говорить, я хочу прочувствовать.

Поток сознания. Жизнь в крепком объятии сплелась со смертью; их поцелуй невозможно разъединить; и непонятно, что это - горячая страсть или холодное небытие.

Очень сильно. Очень больно. Очень невозможно и непостижимо. Очень мама. Очень сын. Очень чекист. Очень человек. Очень Мария. Очень выстрел. Очень коммуна. Очень убийство.

Очень смерть. Очень солнце.

Очень солнце. Очень тьма.

Мама, мама, мама... Долг, долг, долг... Андрюша, Тагабат, дегенерат и я.

Романтика.........

Романтик........

Романти.......

Романт......

Роман.....

Рома....

Ром...

Ро..

Р.

Я?

Те відчуття, коли тобі книга ніби сподобалася, а ніби й не дуже...

Так, це історія, яка приємно читається. Довженко пише класно, але для мене це було трохи нуднувато. Цікавими були думки малого Сашка (тобто, звичайно, самого автора, адже це автобіографічна повість). Його дитяча безпосредність і не затуманені злобою очі допомагали побачити в цьому світі те, чого вже не помічають дорослі. І мні було приємно відкривати цей великий і неосяжний світ иазом із ним.

Але тут немає майже ніяких подій, сюжет, в принципі, теж відсутній. Але читається приємно.

Сподіваюся, що "Україна в огні" мене більше захопить.

Що це: дійсність чи галюцинація? Але це була дійсність: справжня життьова дійсність - хижа й жорстока, як зграя голодних вовків. Це була дійсність безвихідна, неминуча, як сама смерть.

Не могу понять,почему эту новеллу считают такой эмоционально насыщенной?У меня не вызвала никаких эмоций.

Дуже вдала, лаконічна та чуттєва новела. Вміти на кількох сторінках зобразити справжнє кохання, біль, розуміння - це справжній талант. Варто зазначити, що всього через невелику кількість слів Григір Тютюнник показав історичне тло почуттів. І мова дуже гарна, але водночас не перенасичена художніми засобами. Не полінуйтесь витратити 15 хвилин на прочитання - гарантовано отримаєте справжнє естетичне задоволення.

Я очікував від Хвильового потрясіння, але не настільки сильного. Дійсно тут відбувається роздвоення душі: любов чи жорстокі і огидні звичаї революції. Я розумію, що це неправильно визначати так цей твір, але мені постійно лізе в голову одне лиш слово – «сатира». А ви тільки вдивіться в образи: дегенерат (тут і коментарів не потрібно), доктор, який іржав, як кінь, Андрюша наївний і юний.

Автор утілює у цьому оповіданні усю ненависть до більшовиків через, здавалось би, відкриту ненависть до «версальців». Тут показана уся мінливість людських почуттів, переживань. У виборі між боргом і почуттями опиняється наш герой, як постійно опиняється кожна людина. Він утрачає під собою відчуття землі – він втомився. Йому огидна кров і постійний запах диму, але… Але він мусить. Мусить вбивати, мусить…

Безумовно, хрестоматійний твір "Зачарована Десна" не може бути поганим за своїм визначенням. Хоча... Ні, не подумайте, нічого поганого не скажу в адресу цього твору. Хоча є декілька програмних творів, які просто не вражають. Проте "Десна" тим-то від них і відрізняється.

Знаєте, буває надзвичайно важко критикувати такі теплі, часом смішні твори, які настільки прославлені, що чужа критика їм вже явно ні до чого. Мільйони читачів – красномовніше слів. І дійсно, хіба зможе занепаплюжити моя сумнівна рецензія всім відомий твір? Проте досить. Довженко у творі пов'язує все своє життя з річкою, з великою для нього маленького Десною, якою час від часу гуляють леви, пролітає ворона-чарівниця, прабабця лає його й світ... Повість складена з маленьких уривків-спогадів, які стрибають, як сонячні…