Бора

Творчість Галини Вдовиченко до цього часу залишалася для мене незвіданою. Якось не доходили руки до її книжок. Хоча книги авторки часто «миготіли» перед очима то в книжковій крамниці, то на просторах Інтернету. І ость, час настав. Така чудова «затравка» на початку книги просто не могла не захопити читача. Ось зауважте. Христина Бора несподівано отримує у спадок дім у Львові. Чому саме їй заповіли будинок і врешті хто ж той таємничий дарувальник? Все це занадто швидко випливає на поверхню сюжету і далі стає просто не цікаво….

В цьому подарованому будинку з тих чи інших причин скупчується просто збіговисько людей: якась школярка, що розвозить піцу велосипедом; позбавлений піклування безпритульний дідуган; занадто ідеалізований авторкою герой-лісоруб та звісно ж майстер на всі руки; самотня…

Україномовні книжки з присмаком львівського діалектизму - це завжди цікаво і приємно, вони дозволяють зазирнути до своїх коренів, почути рідну та милу серцю мову, відчути себе частиною чогось неймовірно величного та прекрасного. Галина Вдовиченко змогла використати усю силу української мови для створення неповторної атмосфери затишку та покою. Не чекайте від цієї книги якихось непередбачуваних подій або активного розвитку сюжету. Усе тут відбувається досить неквапливо і трохи по-наївному казково. Головною у цьому творі є Бора - жінка, що отримала просто так, ні з того, ні з сього, будинок. І не просто дім, а місце, де вона змогла б почуватися захищеною та врівноваженою. Ця тематика зачепила мене, адже в сама я більш за все бажаю спокою та натхнення, ну а від чудового будинку, хто взагалі…

На даний час багато сучасних українських письменників вибрали для себе стереотип писати про "сільські пристрасті" і "драми", а тут абсолютно проста, щира, незамисловата історія про жінку, якій в спадок діставля будинок. Про жінку, одну з сотні тих, яких можна зустріти просто на вулиці або по-сусідству. Ми з мамою обожнюємо романи Галини Вдовиченко саме за їх простоту та безпосередність і мама часто перечитує саме цю книгу. Тепер щодо змісту роману. Роман сам по собі дуже затишний та атмосферний, туди поринаєш та відчуваєш себе там, посеред старого будинку посеред хорошої компанії. Головна героїня Христина Бора, проста жінка, котрій доля зробила подарунок у вигляді старого будинку на околиці Львова, який вона отримує у спадок від свого першого шкільного кохання. Разом з вірною подругою…

Такого захоплення книгою я сама від себе не очікувала. Познайомившись з "Пів'яблука" та "Тамдевін" Г. Вдовиченко, я думала, що це найкращі романи автора. Але помилялась. "Бора" - дуже цікава та захоплива історія, абсолютно не схожа на попередні книги. Христина Бора працює у видавництві, пише свій другий роман вже десять років, виховує 17-річного сина і навіть не очікує, який подарунок долі скоро отримає. Цим подарунком виявився великий будинок від колись знайомого чоловіка. Жінки по своїм натурі дуже допитливі і люблять всілякі цікавинки. Ось і Бора з найкращою подругою Лідою починає господарювати в будинку. Чи знає вона, які повороти долі її очікують? Навряд чи....адже зовсім скоро вона познайомиться з новими людьми, прийме їх у свій будинок, допише роман, а також стане господаркою…

И вот снова мой родной и далекий Львов... Хотя его в книге оказалась не так много, но атмосфера оказалась такой теплой и родной, что книга прочиталась на одном дыхании. Такому необычному повороту жизни, какой выпал Боре, порадовался бы любой человек, но это случай один на миллион. И Бора им воспользовалась на все 100...ну а почему нет, если судьба сама идет к ней в руки...сама задумка книги показалась интересной, но вот ее воплощение как то суховато и скучновато... да, это книга о 7 жизнях, мы встречаемся с ними уже когда они чего то добились, они самодостаточные, и кажется им большего и не надо, но когда их всех свел вместе один дом, оказалось у всех есть еще незаконченные дела, мечты и силы для их воплощения. Такая себе история с хеппи-эндом для всех...Остальные книги автора мне…

Не прониклась я цією книгою. Занадто тягуче, нудно та не цікаво. Дочитувати себе вже змушувала. У книзі ми зустрічаємо Львів, величезний будинок та калейдоскоп образів та людських доль. Але як на мене, тут немає жодного чітко прописаного образу, чи якось сенсу... не розумію, чому ця книга має таку високу оцінку.

Дуже спокійна книга. Вона ніби спонукає тебе посидіти та подумати над своїм життям. Тут немає якихось закручених сюжетів, неймовірних подій. Все тихо та розважливо. І саме цим книга мені одночасно подобалась і ні. Але велике «дякую» хочеться сказати автору за гарну мову роману та неймовірну реальність його героїв. Вони такі собі звичайні люди зі звичайними проблемами та бажанням бути щасливим.

В книжці нема динаміки чи запаморочливих поворотів сюжету, проте в ній є неповторний шарм. Я прочитала цей роман із задоволенням, проникнувшись кожним з героїв. Вони виглядають типово, але від того реально, їм віриш беззастережно. Фінал відкритий... що ж, сподіваюся, головна героїня таки знайде того, кого втратила. Читайте, не пошкодуєте!

Очень добрая книга, которая случайно попала в мои руки. Язык своеобразный, но к нему быстро привыкаешь. Для меня главным героем стал дом (может потому, что сама давно о таком мечтаю:)). А вот там уже обитают все его случайные и постоянные жители. У каждого своя история, которая привела их под совместную крышу. Дальше дом уже сам решает - кого принимать, а кого нет.