Навіжені в Мексиці

Цій книзі варто дати найвищий бал хоча б за хвилини сміху. Та де там сміху - я реготала на весь дім! Потім ще перечитувала найсмішніші моменти домочадцям. І вже ми трималися за боки разом. До особливо рясних сліз довів епізод зі слоном. Раджу читати кожному, хто страждає від хандри, має поганий настрій чи сумні думки. Мова автора проста і дотепна. Не гребує він жаргонізмами - і це чудово передає характер героїв, а також змальовує мовну ситуацію в країні. Але такі слівця ніяк не псують враження від книги. Навпаки, без них Макс і Тьомик, головні герої розповіді, не були б собою. Ласі до авантюр з перченим присмаком афер, два друга вирушають у далеку подорож, де з ними трапляється... Чого тільки не трапляється там з ними ))

Автор настільки підняв (для мене) планку своїми автобіографічними творами та технотрилерами, що гумористичний цикл про "навіжених" зі своїм пласким гумором викликає лише легке роздратування.

Перевод

Автор настолько поднял (для меня) планку своими автобиографическими произведениями и технотриллерами, что юмористический цикл о "взбалмошных" со своим плоским юмором вызывает лишь легкую раздражительность.

Хуліганські оповідання – це розповідь про двох «навіжених», друзів Макса і Тьоміка, які намагаються нашвидкуруч сколотити собі багатство, гасаючи світом й займаючись бізнесом по-українськи (себто, всякими махінаціями). Своїми карколомними аферами й пригодами ця парочка одночасно нагадує Остапа Бендера та Індіану Джонс, яких перемістили до фільму «Страх і ненависть у Лас Вегасі». Читаючи «Навіжених у Мексиці» письменниця та лауреатка Шевченківської премії Галина Пагутяк не стримувала емоцій: «Чи не вперше я вголос сміялась, читаючи рукопис. Чудовий шахрайський роман. Побільше б таких… Поєднання блискучого гумору та глибокої іронії».

Чудовий гумор, напружений сюжет, колоритні образи «навіжених» друзяк Макса і Тьоміка розвіють нудьгу та неодмінно зігріють серце гарячим повітрям далекої…

Очікувала чогось більшого, почитала рецензії в інтернеті і побігла в магазин. Але розчарувалась, навіть не дочитала. Більше нема що сказати, нажаль...

Прочитав отзыв к этой книге, я ожидала, что тоже буду вслух смеяться и пугать этим всех окружающих. Но нет, смех появился только на 134 страничке, продолжался недолго, к концу поутих. Милая книга, иногда вызывает улыбку, эпизод со взрывом на пограничном пункте даже вызвал гордость. Не такой уж и "карколомний" сюжет и "гумор не дуже блискучий". До Остапа Бендера ребятам все-таки далеко, да и с Индианой Джонс ничего общего. Несмотря ни на что, куплю продолжение и почитаю о приключениях Макса и Тёмика в Перу. Еще до того как начала читать, пыталась угадать кто из них Макс, а кто Тёмик. Я то думала, что Макс - это тот, который блондин, который на самого автора похож, а вот и нет, там все наоборот. По сюжету: Тёмик и Макс - старые друзья. Первый получает наследство в Стокгольме. Жизнь ребятам…

Очікувала більше гумору. ... орієнтуючись на рецензію...але напевно рецензет не читав , наприклад, книги "Що сказав покійник "..ось там дійсно карколомний гумор. Загалом книга цікава, пристойна і легка в читанні.... але на один раз. Тішить, що вона досить хорошого рівня і написана гарною українською мовою.