Століття Якова

Гарно написано, зачіпає за душу. Історія одного чоловіка, що прожив майже сто років. Були і війни і кохання в його житті. Багато чого було...Тепер йому залишилося лише жити спогадами, про червоного коня, про вбиту дружину і дітей, про зсилки до Сибіру, про дівчину-наркоманку, яку спас. А так легко відчуваеш героя, відчуваєш атмосферу, туман, вистріли, погляди, так неначе переживаєщ все це сам. Не сподобалася лише така кількість сексу, ну якось не віриться, що тоді в ті часи люди могли вести такий спосіб життя. Не в'яжиться з тим про що мені розповідала моя прабабуся.

Довго чекала цю книгу, і нарешті, я маю її. Прочитала дуже швидко, за вечір. Дійсно, книга про століття Якова. Сто років, у які були різні влади, різні війни, різні міста, різні жінки, горе і радість.

На початку книги трохи незручний шрифт, але потім я до нього звикла. Дуже колоритна і не завжди зрозуміла мова, але в цілому все легко розумієш.

Рекомендую. Хороша книга.

Да, есть горькая правда земли, Подсмотрел я ребяческим оком: Лижут в очередь кобели Истекающую суку соком. Так чего ж мне ее ревновать. Так чего ж мне болеть такому. Наша жизнь - простыня да кровать. Наша жизнь - поцелуй да в омут. С. Есенин

За життя Яків не раз задумувався над словами свого військового командира, польського шляхтича, про те, що жінку вважають поріддям диявола й водночас оспівують як богиню... Так, Якову щастило на жінок, лишень... майже усі, до кого він мав почуття (потяг), виявлялися шльондрами або "відплачували" йому зрадою. І це людині, який заради порятунку жінки двічі пішов на вбивство... Але твір не тільки про відносини між чоловіками та жінками - твір про важке для мешканців теперішніх територій Західної України ХХ століття, коли доводилося виживати серед…

Сильно мыльная опера в псевдоукраинском псевдоисторическом антураже. Надо отдать должное, пишут хорошо, так, что читать легко и дочитать хочется, и Люко Дашвар и вот Володимир Лис, но герои у них больные какие-то на секс (может поэтому и дочитать хочется, любопытно ж с кем еще будут спать). Весь сюжет вертится что у той, что у другого вокруг нечистоплотной звериной какой-то страсти, странного какого-то счастья, которое больше несчастье. Ну и Украина там так, для антуража. Не торкает.

Она теряется, ее приходится искать, но она все же есть. Да-да. Качественная современная украинская литература существует! Возможно, это и не великий украинский роман (http://www.sho.kiev.ua/article/328), но наличие такой литературы все же вселяет надежду. А понравилась мне книга следующим.

Во-первых, она умеет зацепить. Сделать так, чтобы захотелось вдруг собрать чемоданы и рвануть в село Загорены, чтобы встретить столетнего Якова лично. Хотя, мне иногда кажется, что именно так все и было. Что нет никаких посредников: ни романа, ни писателя. А есть только ты, Яков Мех, и его рассказ. Настолько вот живой и колоритный получился образ. Заподнополесский диалект, на котором написан роман, заставляет окунуться в мир рассказчика с головой, ощутить себя не читателем, а слушателем. Слушателем…

...Життя іде і все без коректур, і як напишеш, так уже і буде. Але не бійся прикрого рядка. Прозрінь не бійся, бо вони як ліки. Не бійся правди, хоч яка гірка, не бійся смутків, хоч вони як ріки. Людині бійся душу ошукать, бо в цьому схибиш - то уже навіки. Л. Костенко "Життя іде і все без коректур"

Не знаю, що там буде попереду, але як на мене, 20 століття було одним з найбільш насичених подіями: дві світові війни, кілька десятків дрібних, декілька революцій, становлення та розпад кривавих лещат СРСР, політ в космос, політ на Місяць, поява автівок, комп'ютерів, різноманітної техніки, голодомори, висилки в Сибір, розкуркулення, колективізація, розшифровка ДНК, запуск штучного супутника Землі. Я не дарма описую минуле сторіччя так у розкид, адже на фоні великих наукових відкриттів, появи…

ще до початку читання чула відгуки, що книга схожа на люкодашварчину "село не люди". вельми зсумувалась із цього приводу, але не відклала книгу в довгий ящик (там і так вже й огого), а таки взяла до рук. інтуїція. вкотре вона мене не підвела. отже чудова література. з явним присмаком вже класичної вітчизняної типу панаса мирного. *не сварітеся, то моя власна думка. чудове поєднання швидкочитального цікавого (і невульгарного) сюжету із відмінним дещо застаріли стилем письма. дві сюжетні лінії об'єднані одним героєм, але відтворені в різний час. коротше - гарний екземпляр на прочитання і дарунок. не так уже й багато гарного прозового в сучасній літературі. але ця книга є підтвердженням, що воно (гарне прозове сучасне) таки є. п.с. а на село не люди вона хіба спільним видавництвом схожа.

Володимир Лис сучасній український письменник виходець з Волині народжений у 1950 році, який одночасно є драматургом, прозаїком та журналістом та продовжує свою творчу діяльність навіть зараз. Один з його останніх романів, який вийшов у світ у 2010 році, «Століття Якова», здобув Гран-прі конкурсу "Ґранд-Коронація" в рамках конкурсу рукописів "Коронація слова" в 2010 році. В журі того конкурсу була письменниця Оксана Забужко, яка написала в передмові до роману: "Направду добра книжка". В цьому романі головний герой, Яків Мех, доживаючи до свого 100 ліття, переповідає історію свого життя сповненого любовних перепитій, помилок та страждань: життя на Поліссі, службу в польській армії, німецький полон, службу в армії радянській, убивство дружини і дітей. Цим і пояснюється назва твору: в…

книга умело цепляет своими образами. они настолько живые, что четко видишь все прорисованные детали, слышишь ветер в саду, плач ребенка, стон, выстрелы, скрип дверей и шаги. герои ничуть не выдуманы, не преувеличены ни их слова, ни поведение. они любят, ссорятся, верят в Бога, страдают, вспоминают и сожалеют о содеянном. Жизнь старого Якова - это такой пример и антипример в одном, его почти во всем и почти всегда вела любовь и даже тогда, когда брал тяжелый грех на душу, все было все равно правильно. эта книга просто должна стать классикой украинской литературы, потому что она честная, народная и интересная.

Чесно кажучи, я абсолютно не розумію, чому у такій книжці стоїть така висока оцінка.

Що нам каже анотація.

"Роман — своєрідний епос-біографія одного поліського українця, який за свій столітній вік пережив п’ять держав: Російську імперію, УНР, Польщу, гітлерівську Німеччину, сталінський СССР. Доживши до держави Україна, він опинився перед лицем і родинної, і національної драми, яка була запрограмована катастрофами XX століття."

Що ми маємо.
Нічого(!!) Задумка прекрасна, але вона абсолютно не розкрита. У мене враження, що я читала короткий виклад, а не повноцінний роман. Окрім грудей, як "диньки" нічого не було розкрито. Це марна трата мого часу. Всі історичні моменти, зміна влади, згадано мимохідь.. Герої (окрім їх перебігу од одного к другому) теж мимохідь.. А на моменті, коли Параска…