Двенадцать обручей

І немов би якісна, захоплива, сповнена цікавих думок та прийомів література, а чогось таки не вистачає... А так звісно ж! Це дуже доросла література і тому немає жодного позитивного героя. Всі якісь... справжні? Також немає протагоніста, розповідь про якого створювала б "кістяк" оповіді. Немає людини якій хочеться співпереживати. Ну хоча, можливо, файному українському "джигітові" Богдану-Ігорю Антоничу, розповідь про якого впліталася в основну розповідь. Ото ж таланитище яке, скільки встигло за 27 років то! Андрухович зламав стереотип про "хирявого хрущика Антонича"! Все інше – сюжет, персонажі та їх взаємодія і декорації виявилися якимось нецікавими. Артур Пепа, Карл-Йозеф, жінка по імені Рома, Соля (юна тупа п...). Всі вони здалися відштовхуючими. Але справжніми, начебто…

Я точно помню, что купила эту книгу сразу после выхода, потому что о ней писали-шумели-говорили все (во всяком случае, все, кто меня интересовал в то время, то есть обитатели окололитературных кругов). Но вот хоть убейте, я не помню, прочла ли ее. С одной стороны, должна была прочесть. Тогда я вообще глотала книгу за книгой. С другой стороны, читала полностью и совершенно как в первый раз. Абсолютно. Я не вспомнила ни фразы, ни абзаца, ни героя, ни поворота сюжета.

И самое страшное то, что, боюсь, через 10 лет я снова смогу открыть книгу и прочесть, и это снова будет впервые. (Хотя, возможно, я все же не читала ее тогда... Дилемма!)

Да, здесь есть какой-никакой сюжет (но, к сожалению, скорее никакой), здесь есть легенда в основе (но она мало что вытягивает, так как очень смазана) и есть…

Эту книгу я выбрала благодаря игре "Наперегонки со временем", которая меня увлекла постоянным стремлением к перемене времени повествования и поведения героев. В этой игре у меня есть отличный куратор и ее зовут Наташа. Она мне одобрила эту книгу и я начала читать. И вот я читаю, и ничего не предвещает беды, но я вдруг решила сверить борщ. Борщ - это такое вкусный суп, который варится из мяса и овощей. А сейчас я вам расскажу таинственную историю про борщ (мистика, загадки, поэты, стишки, немного матов). Потом я доварила борщ и поехала забирать старшую дочь со школы. (Нудно и медленно рассказываю историю создания школы с дня основания, не забыв какую-нибудь грязную сплетни о завуче и стороже.) по дороге назад дочь рассказывала в подробностях, что у нее произошло в школе, а мне тем…

Мій улюблений твір у Андруховича. Читати однозначно варто. Прочитала за один день - швидко, легко і з задоволенням. Асоціативний ряд дієслів. Д - дратує В - вабить А - активує Н - нервує А - акомпонує Д - дихає Ц - цінує Я - ясніє Т - тріпоче Ь

О - охоплює Б - береже Р - реагує У - усміхається Ч - чарує І - ірраціоналізує В - владарює

Чудова історія.

Не вистачило в мене духу закінчити цю книгу. Сили мене залишили на її третині, коли так і не дочекався якогось логічного розвитку подій, а історії життя деяких персонажів виявились занадто нудними, інколи, як то кажуть, з перебором. Не зрозумів авторського задуму. Власно кажучи, пан Андрухович мені більше подобається, як публіцист. Спробую прочитати ще щось, можливо це була не моя книга!

Це перший прочитаний мною роман Андруховича (швидше за все, не останній) та перший відгук на художній твір, на який я зважився (досі писав рецензії чи відгуки тільки на наукові праці). І оскільки пишу, то це є свідченням того, що роман зачепив якісь струни в серці (чи, радше, якісь зони в лобовій частці головного мозку), які не дозволяють звільнитися від нав’язливої ідеї написати відгук. Роман Юрія Андруховича “Дванадцять обручів” має явні та відзначені критиками (автор отримав Літературну премію Центральної Європи Angelus за цей твір) сильні сторони, зокрема: 1) захопливий та напружений сюжет; 2) майстерне володіння словом; 3) здатність занурити читача в атмосферу оповіді; 4) наявність потужного філософського підтексту; 5) сильний “після смак”, коли герої та події продовжують тривожити…

Перший обруч - це напевно... пояс невинності на дівчатах. Другий - це напевно... такий танець, коли всі танцюють у колі. Ну там стелять хусточку на підлогу й усі з усіма цілуються. А третій обруч - це обійми мого далекого минулого... Четвертий обруч – це обійми теплого вітру, кружіння енергій... Вона була захищена п'ятим обручем весни - своєю зеленою недоторканістю. Шостий обруч - це залізне кільце двобою велетнів. Сьомий обруч - це коли з кимось раніше не знайома почуваєшся легко і вільно, ніби сто років знаєшся. Восьмий обруч - це коли стискається серце. Дев'ятий обруч - це коли залишаєшся сам на сам і від цього нікуди не подітись. Десятий обруч - це полон, з якого неможливо повернутися, нічого не втративши. Одинадцятий обруч - це коли двоє стають одним. Дванадцятий обруч - це коло…

Очень захотела прочитать эту книгу еще в 2004 году, когда купила её для мамы на украинском языке в первое своё самостоятельное посещение Украины. Что-то меня зацепило в ней, хотя я просто пролистала её и прочитала выборочно некоторые фразы, читать на украинском мне всё-таки тяжеловато. В 2008 году я её купила уже на русском языке (примечательно, что купила именно во Львове). Пока читала, меня бросало в разные стороны от «нравится» до «коробит». Тема хорошая, обстановка располагает. Любовь австрийца к городу Львову мне так понятна, приятно было встречать знакомые названия улиц, а вот в Карпатах я не была, но так наслышана, что кажется, что была. Понравилась история про поэта Антоныча, творчество и жизнь которого переплетены с историей, рассказанной в этой книге. Клип на песню «Старый…

давно меня так не увлекал именно сюжет книги. хотя и стиль тут тоже прекрасный. с первых же страниц захотелось назвать Андруховича "мастером слова" без лишнего пафоса, просто это первое, что приходит в голову. персонажи романа - яркие и интересные образы, все линии причудливо, но органично сплетаются к концу. в книге много полу-легенд и полу-фактов про Гуцульщину и жизнь Антонича. лично мне, книга очень понравилась - рекомендую.