Украинский язык с М. Коцюбинским. Тени забытых предков. Fata morgana / Tiнi забутих предкiв. Fata morgana (сборник)

История незабываемой любви Ивана и Марички – детей из двух враждующих семей, полюбивших друг друга ещё в детстве чистой и непорочной любовью, но которых в самом расцвете разделяет навеки смерть. И всё это - на очень насыщенном фоне неповторимой природы Карпатских гор, куда после таких описаний хочется непременно в очередной раз вернуться! С использованием местных, карпатских диалектов Михаил Коцюбинский описывает местные традиции, обряды, быт, обычную жизнь простых гуцулов. Также на страницах повести мы встречаемся с чугайстром, мавкой и мольфаром ( которые есть и в наше время). Такие вот реальности прошлых лет, покоряющая сердца история любви рядом с некоторыми сказочными персонажами, олицетворяющими собой землю и природу, ведь люди и природа – всегда были едины и таковыми останутся…

В 2014 році трапилось мені побувати в Карпатах. Бухгалтерським відділом нашої компанії вирішили підкорити найвищу точку УКРАЇНИ гору Говерла. З Івано-Франківська до с. Ворохта їхали, приблизно в 4-5 годин ранку. Коли, вже з'їхали на гірську дорогу, яка йшла поміж гір всі, так і по-приліпали до вікон; і не могли відірватись аж до самого приїзду. Красою зелених гір, оповитих білою імлою в ранішій порі, коли ще мовчать птахи, а дороги не заповнені шумними машинами, неможливо намилуватись. Шум гірських потоків, зелень смерек і велич гір створюють неймовірно прекрасну і неповторну атмосферу. Читаючи рядки "Тіні забутих предків" одразу злинули в пам'яті ці, чудові спогади. А опис подорожей Йванка по смерековим лісам нагадав мені, як і, крокуючи лісом збирався до вершини Говерли.…

Сміються, плачуть солов'ї І б'ють піснями в груди: "Цілуй, цілуй, цілуй її - Знов молодість не буде!

Ти не дивись, що буде там — Чи забуття, чи зрада: Весна іде назустріч вам, Весна в сей час вам рада... (с)

Під час прочитання я не раз згадувала цей неймовірно ніжний вірш, "Чари ночі", написаний Олександром Олесем ще в 1904 році, за 7 років до створення "Тіней забутих предків" Михайлом Коцюбинським. Вони схожі не лише своїм ліризмом на межі та народним відголоском, але й таким прекрасним і сумним водночас змістом.

Карпати - це саме та місцина, де мають відбуватись такі історії. Кохання набуває особливих відтінків поміж густих смерек та співу трембіт. В горах свої суворі закони, котрі діять у всіх площинах, навіть в тій такій таємничі площині почуттів. Не можу погодитись з анотацією про те,…

Решила прочитать эту повесть, посмотрев фильм С.Параджанова. Экранизация мне понравилась, понравилась мне и сама книга. После некоторых поисков удалось найти русский перевод Ушакова. Не совсем согласна с тем, что историю преподносят как "гуцульские Ромео и Джульетта". На противостояние родов обращаешь не не столько внимания, сколько на описание природы Карпат, быта людей, живущих там. В некоторых отзывах на книгу говорится о больших природных зарисовках, которые неинтересно читать. Но как же можно отбрасывать всё это, ведь природа здесь является практически персонажем повести, она формирует мировоззрение людей и их жизнь. Кроме этого - все эти леса, горы наполнены особой жизнью, там и мавки, и черти, и чугайстыри. Вообще очень забавно наблюдать эту смесь народных и христианских…

Не знаю, почему мы пропустили эту повесть в школьной программе, может, из-за некоторого эротизма, может, не успевали, но факт остаётся фактом: мало того что книга была до сих пор не читана, так я её ещё и путаю с "Данилой Галицким", стыд-позор. Но, может, и хорошо, что мы пересеклись сейчас - в школьном детстве я книги про природу терпеть не могла, а "Тіні забутих предків", как бы ни уверяла нас аннотация, что про гуцульских Ромео и Джульетту, именно о природе. О красоте гор, о песне Черемоша, о туманах и мгле, о тысячах звёзд на небе, о печальных нявках, о танцах чугайстров, о ветрах и доверчивых отарах. Невозможно, живя высоко на круче, в чаще леса, завися от стихии, не оставлять краюху тем, кто во тьме, кто бережёт стадо, кто дышит в затылок глухой безлунной ночью; невозможно не чтить…

Насыщенная колоритом культуры Западной Украины повесть захватывает своей мистичностью и трагической любовью. Книга стоит того, чтобы ее прочесть. Иногда просто необходимо окунуться в мир Карпатских гор и такой сильной любви двух молодых людей, которая не исчезает даже после смерти.

Кожен украхнський письменник хоче показати всю красу місця, де відбуваються головні події. У Підмогильного був Київ, у Франка - Борислав... Михайло Коцюбинський показуэ нам всю красу Карпат - це неймовірні ліси, ріки, гори, долини. Ти поринаєш у завсім невідомий тобі світ, але потопаючи у ньому ти ловишь неймовірний "кайф". Я читала "Тіні забутих предків" з повільною насолодою - мені долинала у самий мозок мова оповідання - ці наріччя, українські вимови декотрих слів. Це неможливо передати в рецензії, це необхідно читати. Щодо змісту твору та його смислової навантаженності, то погоджуся з попередніми рецензіатами, що це українська історія "Ромео та Джульєтти". Але хочеться зауважити, що це зовсім інша, не Шекспірівська історія. Йван і Марічка - це українські герої, діти, що прагнули…

І не знаю з чого почати. Дочитавши дану новелу, я немов би став свідком трагедії про яку всім також відомо і казати щось не хочеться, і здається, що слова взагалі будуть зайвими.

Відчувається і жаль, і сум, і сором.

Людині, яка натерпілася від несправедливості, людині скривдженій і приниженій важко втриматися «в рамках» при досягненні щонайменшого успіху у боротьбі за своє право. За адекватною стартовою дією може слідувати протилежна, а за нею ще і ще… Зупинитись так важко, сп’яніння кволої душі не дає розуму взяти гору і поставлена колись мета вже забута, бо кортить вже іншого – помсти! Такий шлях приведе до цілком прогнозованого провалу. А після: і жаль, і сум, і сором.

Це майже енциклопедія! Коцюбинський так багато вмістив карпатського в даний твір, що дочитавши я відчув, що тепер знаю, що таке Карпати. Тут є все: описи природи, звичаї й дрібніші деталі побуту місцевого населення та навіть карпатська міфологія. А діалоги складають особливу цінність, адже наче особисто знайомлять з місцевими.

Коцюбинський відкрив для мене новий, наче відокремлений, абсолютно самодостатній світ – світ Карпат. Щоправда, мені прийшлося частенько звертатися до словника, однак це навіть додало якоїсь пікантності.

страшна повість про реалії минулого життя. про те, як мрія згубила не одну людину. Але найстрашніне тут - кінець. Те, як осліплена людська маса здатна на неабиякі злочини. Дочитувати було моторошно та ніяково