Рецензии на книги — Василий Махно

Ми звикли вважати, що світова історія - це щось, що відбувалося колись давно і десь далеко, за участю невідомих чужих героїв. А от уявити на місці цих самих героїв своїх рідних прадідів, а в ролі епіцентру історичних подій цивілізаційного масштабу - їхнє рідне село, - вже набагато важче... Можливо, комплекс меншовартості, а можливо - брак родинної, локальної пам'яті, яку викорінювали з нас впродовж довгих десятиліть. . Але завдяки "Вічному календарю" можна говорити про її відродження. У художньому сенсі, принаймні. . Митниця, що розкинулася поблизу Язлівця, від самого початку свого існування зазнала багатьох поневірянь. Її було не раз спалено і пограбовано, вона переходила від турків до поляків, від австрійців до росіян. Митниця опинялася на лінії фронту різних воєн, а разом з нею - і…

Книжка стала переможцем премії «Книга року ВВС-2015», і як на мене, то це цілком заслужено. Як виявилось, коротка проза Василя Махна зовсім не поступається глибиною і настроєм поезії автора. Хоч у книжці міститься кілька оповідань, які зовсім різні за географією і хронологією в часі, але вони всі однаково чуттєві і відверті. «Дім у Бейтінґ Голлов» – про інтимне і сокровенне, про людські почуття та долі, про рідні місця і далеку чужину, про історію й сучасність, які переплітаються і стають нерозривними…

З моїх власних спостережень, хороші поети дуже часто перероджуються в хороших прозаїків, а от навпаки стається доволі рідко. Тож хоч Василь Махно таки повернувся після кількарічної перерви до написання віршів, і навіть видав свіжу збірку «Паперовий міст» цього (2017) року, маю надію, що він…

Хоч поезія Василя Махна писана, переважно, про такі буденні (на перший погляд) речі, але просто читати її неможливо – треба переживати ці вірші. Уявляти собі та спостерігати всі ті вітряки на будинках, різдвяні дощі і листування царя Миколи ІІ зі своїм братом Михайлом, датоване 1916 роком… Мені завжди було надзвичайно приємно знаходити у віршах Махна щось рідне і знайоме у буквальному сенсі. Він – земляк моїх батьків, а тому коли пише про річку Джуринку і місто Чортків так само віддано, органічно й невимушено, як, наприклад, про Коні-Айленд та Нью-Йорк (у Штатах поет мешкає вже 17 років), то робиться відразу несказанно затишно і приємно. А «богемські» хмільні посиденьки тернопільських поетів у місцевих забігайлівках, як виявляється, нічим не згірш персонують у віршах, ніж дебелі ірландці…

Мои ожидания оказались слишком завышены. Неужели в 2015 году это было лучшей книгой года в Украине? Остальные еще хуже?... Все рассказы этой книги объединяет Америка. Герои-украинцы либо уже там живут, либо планируют выехать. Все истории очень реалистичные и живые. Но они слишком печальные, слишком много страданий. Может в этом и задумка, но читать это тяжело и неприятно. Все герои ищут лучшей жизни, но хорошего не происходит. Близкие люди уходят или погибают, перспективы рушатся, погибают на войне. После такой книги можно легко впасть в депрессию...

Як на мене, автор дуже стороннє розповідає про життєві історії героїв; говорячи фразою із одного оповідання :" в мене лишились по кінцю проламані двері у свідомість". Можливо, автор намагався передати всю філігранність змісту, його витончену структуру та доцільність, але, на мою думку, це вийшло лише частково.

На щастя, мій улюблений український поет Василь Махно - ще й дуже добрий есеїст. Тож читати його коротку прозу - не менше задоволення, ніж збірки віршів. Новинка "Околиці та пограниччя" вийшла цьогоріч у Yakaboo Publishing і вмістила 11 есеїв, написаних Махном за 2011-2018 роки. Ці речі дуже рефлексивні, їх потрібно не просто читати, а вдумуватись і відчувати. Василь Махно володіє винятковим даром споглядання. Він помічає щось, видиме тільки йому, а потім трансформує це в глибокий філософський текст. Так речі, люди, місця в нього обростають словами і сенсами. Особливо місця. Географія "Околиць..." дуже розкидана: Україна, США, Балкани, Польща, Латинська Америка, Ізраїль, Монголія. Недарма ж Василя Махна називають українським космополітом і космополітичним українцем. Дуже раджу цю збірку…

Я наперед знала, що ця книга мені сподобається, - видавництво, обкладинка, анотація ніби гарантували це. До того ж тема життя емігрантів у новій для них країні мене завжди приваблювала. Але сталася цікава річ - ті з оповідань, що стосувалися українців в Америці, мені якраз найменше сподобались. А от декілька оповідань, дія яких відбувається в Чорткові, справили дуже сильне враження. Прямо якийсь західноукраїнський "Ворошиловград". Вийшла така собі серія епізодів з життя невеличкого містечка-райцентру в різні часи і очима різних людей. Особливо зачепили мене «На автобусній» і «Польський ровер, руска рама». Хороший дебют, надіюся, в автора і далі виходитимуть збірки оповідань.

Ну чому ж воно все так сумно та пєчально? І знову книга, написана в кращих традиціях української поминальної літератури. Всі страждають, мучаться, переживають екзистенціальні кризи, втрачають себе та знову страждають. Це збірка невеликий за обсягом новел про сумне життя українців в себе на батьківщині та за її межами. І хоча книга досить депресивна і навіть іноді не зрозуміла з точки зору посилу, в неї є один великий плюс - мова Василя Махно, от вона мені сподобалася. Так, в ній присутні діалектичні слова, але сам стиль пана Василя мені подобається. І ніби сюжети пусті, а між цієї пустоти філософські нотки та глибокі драми душ людських. А ще мені дуже заділо "На автобусній" - ніби все життя в мініатюрі, тут тобі і юродиві, і нікому не потрібні, і хитрі, і ниці. "Дім у Бейтінг Голлов" -…