Евгения Кононенко — книжные серии

Під колесами товарняка в якомусь Богом забутому комбінатному гине співробітниця міжнародної фундації підтримки обдарованих дітей, 37-річна красуня Мар*на Хрипович. Її київські друзі, коханці й колеги, збентежені несподіваною смертю, починають власне розслідування. Та наслідок їхнії розшуків не вкладається в жодні класичні схеми.

Чи не в будь-якій мові слово має рід. Як і людина. Бо слова звідкись походять. Як і люди. Але чи це важливо – рід слова, його походження? А може, найважливішим є його смисл? В інших мовах слова, які позначають цей смисл, можуть бути іншого роду, іншого кореня. Чи саме в роді, в походженні, у генезі, в корінні, в пуповині міститься сакрум змісту?

Євгенія Кононенко у книзі «Слова свого роду» посягає на святе. Вона сумнівається, ніби походження передує сутності. Так, у походженнях слів, у їхніх родах, буває, закорінені смисли, яких уже ніхто не згадує. Але чи не губляться ті архаїчні значення в сучасному мовленні? І чи не зовсім іншими словами називаються ті самі смисли засобами іншої мови? Євгенія Кононенко – перекладачка, тож добре знає, як важко буває знайти в рідній мові слова, які б оптимально передали значення, висловлені засобами оригіналу. Для цього знадобляться слова зовсім іншого роду.

«Слово свого роду» – це колекція (автобіографічних) есеїв, що написана на перетині красного письменства й есеїстики, правди й міфології. Але це той автобіографічний зріз, який не підтверджується ніякими документами. Лише фотографіями. Але ніщо так не бреше, як родинні світлини, які, за словами Сьюзен Зонтаґ стали масово виготовляти, коли докорінно похитнувся сам інститут родини.

Але як і похитнуться всі наявні у світі інститути, все одно лишається сокровенне – і слова, щоб це назвати. Ця книжка не лише про містерію творення, письменництво, феміністок і християнок, Перелесника та земних чоловіків, дітей і батьків, кохання й любов, ненависть і зради, метафізику й секс у туалеті. Це метатекст про своєрідність, своє рідне і свій рід, слова своїх найрідніших, які з дитинства всотує в себе людина, бо живе у такій багатій картині світу мови і безмовного водночас. Євгенія Кононенко у своєрідних есеях вимовляє слова, які, загалом, не вимовляють, аби всує не тривожити духів забутих предків.

Несподівана родинна історія, котру потроху «розплутують» сучасні підлітки, починає впливати й на їхні не менш заплутані стосунки. Виявляється, інколи необхідно уважно придивитися до того, що пережили і як вчинили твої рідні за півстоліття до твого народження, аби зрозуміти, як жити тут і зараз. Відома українська письменниця, авторка «Нелі, що ходить по стелі», продовжує оповідати про сучасність, у якій молодим буває непереливки, коли вони відкривають логіку подій і формують свої уявлення про добро і зло.

Неля вже не ходить по стелі, адже вона подорослішала, а дорослим дівчатам не личить ходити вниз головою…
Але що це? У класі новенький! І, здається, він може не лише ходити по стелі, а значно більше, набагато більше! І сказати, що цьому особливо зраділи вчителі, означало б збрехати… А це значить, що справжні пригоди тільки починаються…

А як Неля опинилася на стелі, ви дізнаєтеся з першої книги про пригоди цієї дівчинки «Неля, яка ходить по стелі».

Нове місто, нова школа, новий клас – і ти для всіх новенька. Як знайти друзів серед однокласників і не нажити ворогів та заздрісників?
Головне – залишатися самим собою, не зважаючи ні на які обставини. Дівчинка Неля не побоялась виказати свою таємницю, і заради дружби та справедливості посеред уроку пішла по стелі. Окрім того Нелине волосся має здатність змінювати колір залежно від настрою – через отакі дивовижні здібності Неля мусить часто змінювати школи. Які ще незвичайні таємниці приховує учениця 4-Д класу, дізнаєшся з казкової розповіді відомої української авторки Євгенії Кононенко.

Провокативні, часом відверто епатажні есеї відомої сучасної письменниці Євгенії Кононенко присвячені передовсім героям і героїням української та світової культури. Об’єктом цих студій є не Леся Українка, Ліна Костенко чи Оксана Забужко, а їхні медійні та віртуальні образи, міфи й симулякри маскульту, за допомогою яких творяться, утверджуються й розвінчуються кумири. Авторка не боїться торкатися непопулярних, а часом і відверто дражливих тем, – тож ця книжка неодмінно викличе в читачів суперечливі думки, а може, навіть бурхливі дискусії в середовищі митців та інтелектуалістів. Утім, за допомогою неї ми зможемо осмислити цілу низку феноменів…