Мов той електричний пробіг по нервах Орисі; вона опустила запалений гніт на плахзту і , захистивши ліваю рукою очі, вп'ялась у цього лицаря поглядом... Так, сумніву нема, - це він, її брат, її... козанець! Це його чудові, глибоко заглядаючі в душу очі; це його русяві кучері вибились з-під шолома; це його ухмілка осяває теплом блогородні риси молого обличчя...
Чммсь гарячим сповнилось її затріпотівше серце і вогнем рожзлилося у грудях, присусивши зашарітись червогою зорею її бліді лиця, блиснути чорним алмазом очі; груди сколихнула хвиля забутого щастя...
Весна, са'яняючі апхощі квіток, лагідне сяяння місяці, тихі позмові, радісні мовчання під дзвінке тьохкання соловейка й ці, дивлячіся закоїано-велебно, очі, - все це просмайнуло в одну мить в її запаленому мозку.