Зеленая зелень зеленит зеленую зелень.

Недалеко от Богуслава, коло Росi, в довгому покрученому яру розкинулось
село Семигори. Яр в'ється гадюкою мiж крутими горами, мiж зеленими
терасами; од яру на всi боки розбiглись, неначе гiлки дерева, глибокi
рукави й поховались десь далеко в густих лiсах. На днi довгого яру блищать
рядками ставочки в очеретах, в осоцi, зеленiють левади. Греблi обсадженi
столiтнiми вербами. В глибокому яру нiби в'ється оксамитовий зелений пояс,
на котрому блищать нiби вправленi в зелену оправу прикраси з срiбла. Два
рядки бiлих хат попiд горами бiлiють, неначе два рядки перлiв на зеленому
поясi. Коло хат зеленiють густi старi садки.

На високих гривах гiр кругом яру зеленiє старий лiс, як зелене море,
вкрите хвилями. Глянеш з високоі гори на той лiс, i здається, нiби на гори
впала оксамитова зелена тканка, гарно побгалась складками, позападала в
вузькi долини тисячами оборок та жмутiв. В гарячий ясний лiтнiй день лiс
на горах сяє,а в долинах чорніє. Над долинами стоіть сизий легкий туман.
Тi долини здалека нiби дишуть тобi в лице холодком, лiсовою вогкiстю,
манять до себе в тiнь густого старого лiсу.
Пiд однiєю горою, коло зеленоі левади, в глибокiй западинi стояла
чимала хата Омелька Кайдаша. Хата потонула в старому садку. Старi черешнi
росли скрiзь по дворi й кидали од себе густу тiнь. Вся Кайдашева садиба
нiби дихала холодком.