5 Ласкаво просимо до світу Юрського періоду

Моїм однозначним фаворитом першого півріччя 2018 року став роман батька технотрилеру - Майкла Крайтона, «Парк Юрського періоду». Прочитати цю книгу я хотіла дуже давно, бо це ще одна улюблена історія з мого дитинства. І врешті взимку купила собі книгу, але вона так і стояла на полиці. І от для того, щоб врешті за неї взятися, потрібно було всього-на-всього подивитися чергову частину сиквела одноіменної екранізації. Хоча сиквел багато в чому повторює оригінальну історію, має моменти до яких можна придертися, але для мене все це нівелюється тим, що улюблена історія не зіпсована, вона продовжує жити в такому вигляді, який захоочує поринати в неї знову і знову та зберігає ключові думки, сформульовані Крайтоном.
І тепер врешті про саму книгу. Думаю, що ця історія відома багатьом. Мільйонер Джон Геммонд шукає інвесторів для створення унікального парку розваг на острові Ісла Нублар поблизу Коста-Рики. Унікальність парку полягає в тому, що по суті його головними атракціонами мають стати динозаври, "воскреслі" за велінням генної інженерії. Для перевірки парку запрошують спеціалістів: палеонтолога, палеоботаніка та математика-експерта з теорії хаосу.
І геть недивно, що під час ознайомлюючої екскурсії відбувається збій комп'ютерної системи керування парком і весь проект виходить з під контролю. Всі люди на Ісла Нублар стають заручниками острова і змушені боротися за своє життя в нерівній «війні» з доісторичними істотами.
Здогадатись не важко, що історія динамічна і не дасть вам можливості занудьгувати, коли героям доводиться то тікати від тиранозавра, то думати, як обдурити велоцирапторів.
Та загалом це історія не про динозаврів і намагання вижити. Вона про те, що на жаль, для більшості людей на першому місці стоїть збагачення (і в книзі з цього приводу менше ідеалізму, ніж в одноіменній екранізації) і задля нього навіть можна "оживити" динозаврів, помістити їх на якомусь острові, назвавши його парком і брати по 2000 доларів за вхідний квиток. Цей роман про те, що саме наука стала на чолі цієї ненаситної жаги до збагачення. Це книга про людську безвідповідальність та зарозумілість. Та про те, що ми зовсім не царі природи і, тим більше, не господарі цієї планети. Про ілюзорність контролю над такою незбагненною силою, як природа. Не варто гратися в богів та намагатись приборкати те, що приборкати неможливо.
Кожну свою ідею Крайтон втілює в діях персонажів, в ситуаціях в які вони потрапляють і найбільше в їхніх діалогах, взаємодіях. Особливо в словах математика Іяна Малкольма. Мені хочеться цитувати ледь не кожне його слово.
Моя оцінка 5/5 і книга разом з Малкольмом відправляється на поличку "улюблене".