4 Сам собі острів

Чудовий атмосферний роман про суворих людей, особливу культуру, море і самотність. Глибоку самотність, наче прірва, наче океан... Як це боляче і жорстоко, коли дитина всіма силами, застосовуючи всі можливості, прагне заслужити любов найближчих. І, навіть перетворившися у дорослу жінку, позбутися цієї навислої гіркої тіні не так просто. Коротко обстрижене волосся, щоб компенсувати батькові те, що народилася донькою, а не сином; непрості стосунки з матір"ю з розумінням, що недотягує до якогось примарного рівня; напівворожі сутички з сесторю в дитинстві і зрілості - так складалося життя крихітки Мадо. Мабуть, повертаючись додому, на Ле Салан - забутий Богом і людьми острів на краю світу - вона здійснює мандрівку в пошуках себе самої.

Були моменти в книзі, коли я залишалась цілком зачарованою - неспішним розвитком оповіді, описами побуту, відчуттям соленого вітру на губах... Та нагромадження подій з якимось кінематоргафічно-мелодраматичним нальотом наприкінці й окремі суперечливі моменти психологічного плану дещо зіпсували враження. Але роман однозначно вартий уваги. За моїми власними відчуттями дуже відрізняється від Шоколаду за настроєм і післясмаком (хоча є спільні риси - провінція, жінка-"біла ворона", чоловік-"бродяга").
Читати прихильникам атмосферної прози і любителям сімейних заплутаних історій.