Больше рецензий

Morra

Эксперт

Эксперт Лайвлиба

1 октября 2015 г. 20:54

2K

5

мы грэбаныя псіхі. (с)

Цемра ахоплівае ўсё навокал. І невядома, як з ёй змагацца, бо кожная барацьба пачынаецца з сябе, з прыняцця нейкага вельмі важнага рашэння, з вызначэння, хто ты такі і на што ты здатны. А задаваць сябе складаныя пытанні і тым больш шукаць на іх адказы нашы людзі не вельмі любяць. Прынамсі, прызвычаіцца можна да любых складаных умоў. Абы не было горш.

Цяжка было выбраць больш зручны момант для чытання – бо ў той час, як Еўропа шукае выйсце з сітуацыі з нелегаламі, у кнізе Станкевіча "бежанцы" ўжо засялілісь, прыжылісь, захапілі "жыццёвую прастору" і пераўтварылісь у гаспадароў невялічкага правінцыйнага горада, куды прынеслі бруд, смецце, наркату і крымінал. Але гэта толькі на першы погляд. Бо чужынцы нездарма не называюцца па імені, а сітуацыю пры ўсёй канкрэтнасці падзей трэба ўсё ж такі ўспрымаць хутчэй як прыпавесць і папярэджанне. Але хто іх слухае...

Праблема не ў чужынцах, зразумела; праблема ў нас. Бо, як казалі яшчэ героі Караткевіча, "У нас – толькі магілы. Толькі адны магілы, раскіданыя па гэтай зямлі". Еднасць – міт, любоў і павага – міт. І толькі "мая хата з краю" і "кожны сам за сябе" – сумная рэчаіснасць. І калі надыходзіць бяда, змагацца з ёй, шукаць справядлівасці можна толькі ўласнымі сіламі. Гэта калі яны ўвогуле ёсць, бо Даніла з рамана - гэта звышчалавек, я такіх сустракала адзінкі. Такія не ўцякаюць, падціснуўшы хвост, не пагаджаюцца з мацнейшымі, не мірацца са злыбядой. Яны дзейнічаюць і, так, часцяком перамагаюць. Але перамога па выніку падаецца штучнай і тэрміновай. Перамагчы ў бойке не ёсць перамагчы ў вайне.

Змрочны раман. Але гэта першая бескампрамісная пяцёрка за ўвесь год. За шчырасць, за вытанчанае балансаванне на грані моцы і дрэннага густу, за ўзняцце такіх балючых, няёмкіх і такіх важных пытанняў, за актуальнасць, бо мастацтва дзеля мастацтва - гэта мярцвячына і пустаслоўе. І як бы там ні было, надзея яшчэ ёсць.

Комментарии


мы гребаные психи. (С)

Тьма охватывает все вокруг. И неизвестно, как с ней бороться, так как каждая борьба начинается с себя, с принятия какого-то очень важного решения, с определения, кто ты такой и на что ты способен. А задавать себе сложные вопросы и тем более искать на них ответы наши люди не очень любят. По крайней мере, привыкнуть можно к любым сложным условиям. Лишь бы не было хуже.

Трудно было выбрать более подходящий момент для чтения - ведь в то время, как Европа ищет выход из ситуации с нелегалами, в книге Станкевича "беженцы" уже заселились, прижились, захватили "жизненное пространство" и превратились в хозяев небольшого провинциального городка, куда принесли грязь , мусор, наркоту и криминал. Но это только на первый взгляд. Ведь чужие зря не называются по имени, а ситуацию при всей конкретности событий надо все-таки воспринимать скорее как притчу и предупреждение. Но кто их слушает ...

Проблема не у чужаков, разумеется; проблема у нас. Ведь, как говорили еще герои Короткевича, "У нас - только могилы. Только одни могилы, разбросанные по этой земле". Единство - миф, любовь и уважение - миф. И только "моя хата с краю" и "каждый сам за себя" - печальная действительность. И когда наступает беда, бороться с ней, искать справедливости можно только собственными силами. Это если они вообще есть, так как Данила из романа - это сверхчеловек, я таких встречала единицы. Такие не убегают, поджав хвост, не соглашаются с более сильными, НЕ мирятся со злом. Они действуют и, да, зачастую побеждают. Но победа по результату кажется искусственной и срочной. Победить в драки не есть победить в войне.

Мрачный роман. Но это первая бескомпромиссная пятерка за весь год. За искренность, за изящное балансирование на грани сил и плохого вкуса, за поднятие таких болезненных, неудобных и таких важных вопросов, за актуальность, так как искусство ради искусства - это мертвечина и пустословие. И как бы там ни было, надежда еще есть.