4.5 Життя, мабуть, як і люди, - мстиве за радість

Неси, неси свої води, Черемоше. Повідай світу про солодку Дарусю, про долю ії незавидющу, про смуток і біль України, про землю, стоптану солдатськими чоботями руминів, німців, поляків, совєтів.
Тобі добре, ти, навіть, як і плачеш, то не видно. Умієш сховати сльози рясні, росу солону, смуток вогкий і несамовитий. От тільки стогону сховати навіть ти не в силах. То ж стогни, може почують тебе десь там в блакитних небесах білосніжні янголи, може зглянуться над небогою, може...
»Люди не люблять тужити. Вони взагалі нічого не люблять». Люди заздрять на добро сусіда, на худобину більшу, курку жирнішу, дружину кращу. Погано живуть - зле, любуються - от теж не сповна розуму. Людям завжди знайдеться про що поговорити-потеревенити, або ж просто почесати язики. Як от про Дарусю. Дурною ії рахують, називають солодкою, вважають німою. А того не знають, що вона можливо розумніша за інших, і розмовляти вміє, просто ні до чого їй це. Не потрібні ті розмови, бо сказати нічого, все в минулому залишилось, в тих часах, коли татко називав ії солодкою, найгарнішою, коли голова не боліла, чорний смуток не надходив грозовою хмарою. І стрічки ті, що вішає тепер на деревах, то все спогади про минуле, то ії слова, кольорові, яскраві, ті, що вона вже не скаже ніколи, бо немає потреби. Відійшло. Тим більше, що »люди самі її відучили говорити. То хай терплять німоту. Вона ж терпить їхнє дуренство.»
Вона терпить. Вона багато чого терпить. І насмішки. І, як уже сказано, біль німий, що чорною ямою затягує ії у пропасть, примушує по груди занурюватись у холодну воду і залишатись там до німоти в тілі та до ясності у голові. Дивувалися односельці. Та зрештою звикли. Що взяти з солодкої Дарусі? Вона ще й не те може втнути, - он в землю закопається і лежить собі цілий день. Як вам таке?
Солодка, дурна, дивна... »Не від роду — від судьби». «Але вона не дурна, то люди думають, що вона дурна, бо не така, як усі».
Бо зростала у сім'ї люблячій, але в країні скривдженій, зі всіх сторін всякими властями нелюдськими окупованій. А люди ж бо іноді гірше звіра, страшніше пропасниці, лютіші зими морозної. А хіба винне дитя у гріхах батьків? Та й гріхи, по правді, надумані, висмоктані із забобонів, змішані з релігією і людськими заздрощами.
Ось і ходить тепер солодка Даруся до тата на могилку. Носить йому їсти, розповідає про життя. В оточенні собак зі всього села, замотана у хустку, »Михайлове чудо» чимчикує до батька «в гості»... Бо з'явилась, було, у неї, одна відрада в житті, та й ту відібрали... Одежа солдатська, доля людська....

Черемоше, ти розкажеш всім про цю драму? Про біль, про важкість, про несправедливість? Розповіси про дівчинку, яка так і не виросла, бо, забравши дитинство, їй не залишили нічого, лиш спомин страшний, що солодке - то зло?
Не приховуй нічого, нехай люди знають, бо є ще не байдужі на цим світі. Лихих багато, але співчутливих більше.
«...Життя і війна тривали одночасно, водночас залежні і незалежні одне від одного». От де є правда...

Ф/М 2015
1/25

Традиційно. Переклад.

Неси, неси свои воды, Черемош. Поведай миру о сладкой Дарусе, о судьбе её незатейливой, о печали и боли Украины, о земле, солдатскими сапогами истоптанной: румын, немцев, поляков, советов... Тебе хорошо, ты, даже, если и плачешь, то не видно. Умеешь спрятать слезы частые, росу солёную, печаль густую, неистовую. Да только стон даже ты не в силах сдержать! Стонешь! Шумишь! Может услышат тебя где-то там, в голубых небесах,  белоснежные ангелы, может сжалятся над сироткой... всё может быть.

"Люди не любят скорбеть. Они вообще ничего не любят." Люди завидуют на добро соседа, на скотину большую, курицу более жирную, жену лучшую. Ссорятся часто соседи- плохо, в мире живут, тоже не сильно хорошо, не по-людски.  Людям всегда найдется о чем поговорить, поболтать, или же просто почесать языки. Как вот о Дарусе. Глупой её  считают, называют сладкой, уверены, что немая. А того не знают, что она возможно умнее других, и разговаривать умеет, просто ни к чему ей это. Не нужны ей эти разговоры, потому что говорить не о чем, всё в прошлом осталось, в тех временах, когда отец называл её  сладкой, красивой, когда голова не болела, черная печаль не накатывалась грозовой тучей. И ленты те, что вешает теперь на деревьях, то всё воспоминания об ушедших днях, то её  слова, цветные, яркие, те, что она уже не скажет никогда, потому что нет смысла. Отошло. Тем более, что "люди сами ее отучили говорить. То пусть терпят немоту. Она же терпит их дурь."
Она терпит. Она много чего терпит. И насмешки. И, как уже сказано, боль острую, жгучую, ту, что черной ямой затягивает в пропасть, что принуждает по грудь погружаться в холодную воду, до немоты в теле там стоять, до ясности в голове. Удивлялись односельчане. Но в конечном итоге привыкли. Что взять из сладкой Даруси? Она еще и не то может творить-  вон в землю закопается и лежит себе там полдня. Как вам такое? Сладкая, глупая, странная... "Не от рода — от судьбы." "Но она не глупа, это люди думают, что она глупа, потому что не такая, как все."
Потому что росла в семье любящей, но в стране обиженной со всех сторон властями  разными нечеловеческими, потому что люди иногда хуже зверя, страшнее лихорадки, свирепее зимы лютой. А разве повинен ребенок в грехах родителей? Да и грехи, по правде, надуманные, высосанные из суеверий, смешанные с религией и человеческими завистями.   Вот и ходит теперь сладкая Даруся к отцу на могилу. Кушать ему носит, разговаривает о жизни, размышляет. В окружении собак из всего села, замотанная в платок, "Михайлове чудо" шагает к отцу "в гости."
А ведь было, появилась у неё отрада , было,  в жизни, но счастье было недолгом. Одежда солдатская, судьба человеческая...

Черемош, ты расскажешь  всем об этой драме? О боли, о тяжести, о несправедливости? Расскажешь о девочке, которая так и не выросла, потому что, забрав детство, ей не оставили ничего, лишь воспоминание страшное о том, что сладости- это зло? Не скрывай ничего, пусть люди знают, потому что еще не все очерствели в этом страшном мире. Плохих много, но сочувствующих больше.
"Жизнь и война длились одновременно, в то же время зависимые и независимые друг от друга." Вот где есть правда..

Ф/М 2015
1/25