4.5 Людєй нам хватіт

Важка книга, бо торкає одну з найбільш болючих сторінок української історії. Але не дивлячись на це, я б рекомендував прочитати її кожному дорослому українцю. Великий терор 30х років, коли совєти розстріляли сотні тисяч "ворогів народу", серед яких більшість складали цвіт української нації.

"Сад Гетсиманський" написаний Багряним вже в еміграції, в післявоєнній Німеччині. Інакше б в СРСР він вже за одну ідею роману потрапив би під серйозну статтю. Письменник сам пройшов через лещата совєтського "правосуддя" та вибрався живим, тому впевнений, що художньої вигадки тут зовсім небагато.

Це історія про те, як звичайна людина потрапляє в тюрму, бо мислить трохи інакше - не так, як хочуть совєти. Про фарс, який криється за фасадом правосуддя. Бо краще зламати ребра сотні невинним, ніж проґавити одного винного. "Людєй нам хватіт" - це гасло совєтів, яке показує їх суть.

Слідчі малюють кожному ціле досьє антирадянської діяльності. Кожен другий - терорист, кожен перший - ворог народу. І якщо ти не "розколовся" відразу, визнаючи провину, то тебе розколюють. Довго, жорстоко, цинічно. Слідчим все одно, винний ти чи ні, у них є план заготівель. І якщо вони його не виконають, то опиняться в кімнаті допиту вже в іншій ролі.

Серед політичних в'язнів існує думка, що якщо тебе викликають з речами рано вранці, то це когось випускають на волю. Проте з переповнених буцегарень є лише три шляхи: на етап, в божевільню або в розстрільний льох.

Цей твір - більше, ніж просто розповідь про радянську тюрму та великий червоний терор. Не скажу, що він став моїм улюбленим, але однозначно справив на мене велике враження.

9 з 10.