5

Це була єдина книга , яку я пропустила в школі з української літератури. Чомусь начало видалось мені не цікавим, і я не можу навіть пригадати, як я здала твір по ньому. Тому що взагалі ця історія, написана Іваном Багряним, для мене нова, і зараз набуває зовсім іншого значення ніж в школі 20 років тому назад. І я навіть жалкую, що не памʼятаю взагалі позицію свого вчителя по українській літературі. Вони ще і змінювалися кожні 2 роки, і якось ніяк в мене не виходило полюбити ці уроки. Тепер я думаю, що просто час та місце були не ті. А ось зараз усе склалось так як треба і я прочитала один із найсильніших творів українського народа про страшні часи, про героїв того часу, про сліпе наступне покоління, яке поїхало «підкорювати» нові землі, і про тих, хто б де не був, не забуде дім, і буде до останнього вдиху мріяти про рідну землю. І намагатися не забути, не «продати» своє коріння.

Дуже мені сподобалась метафора про тигроловів, коли Григорій з Грицьком були в місті та маневрували серед тутешніх «господ». І я дуже рада щасливій кінцівці. Моє поранене серце та зламана психіка каже велике дякую за надію, яку цій твір дає, за наснагу до життя, за повагу до свого роду та історії.  Не забудемо і не пробачимо!