5 Все минається. І все поновлюється

Ніби і нічого особливого немає в цій історії. Але особисто мене вона пройняла.
Жіноча дружба… Поняття спірне і неоднозначне. Та Ельмірі, Сусанні, Ларі і Юлі немає до того діла. Вони просто дружать, та й усе. Діляться таємницями, наболілим, піджартовують одна над одною, розділяють і радість, і біль. Це тягнеться вже доволі давно, ще з шкільних років, і не було жодного разу, щоб вони щось не поділили, чи спровокували сварку.
Напевне, так буває, коли ви зовсім різні. Напевне, я не стверджую. Мені так не пощастило.

Ельміра. Татарка. Крим - це Україна! І не те щоб це я зараз тут політикою займаюся, Ельміра - обличчя плакату «Крим - це Україна!», чорноока красуня-домогосподарка, що поклала добробут і затишок в домі вище карʼєри лікаря-стоматолога. Тут і піднімається питання - а воно того вартувало?
Сусанна. Персонаж дуже цікавий. Українка, що проживає в Америці. Вона і в дитинстві жила, як вареник в маслі, а виїхавши, вийшла заміж за бізнесмена, і казкове життя ніби продовжилося, але це не відбилося на доброзичливому характері і щирості почуттів до подруг.
Лара - радіоведуча. Незаміжня. На мій погляд, сама неприкаяна, хоча, мабуть, і сама сильна з цієї четвірки. Чоловіки для неї - розхідний матеріал, хоча сама колись постраждала від такого ставлення.
Юля (Джулія). Актриса театру. Виступає в своєрідному жанрі, грає білочок і зайчиків для маленьких глядачів. Та одного разу отримує пропозицію, яка міняє все її життя. І особисте також.

Вони живуть не спогадами і мріями, а тут і тепер. Хтось виховує дітей, хтось чоловіка, помиляються, працюють над собою, закохуються і зневіряються. А на фоні буденних речей уже йде та сама війна, що ділить навпіл не тільки країну, але й людей. І анексія Криму болить не тільки татарці Ельмірі.

Роздобудько пише сьогодення, вплітаючи в нього історію жіночої дружби. І складається враження, що ти особисто знаєш цих дівчат, адже деякі їхні проблеми знайомі і тобі. Що там вже казати про події навколо.

Відчуття від цього роману неймовірні. Адже це тут красуні-татарки сходять з білбордів і йдуть боронити країну з дипломом стоматолога. Це тут акторка-білочка (зайчик) зіграє неперевершену Софію Потоцьку. Саме тут колишня радянська піонерка навчатиме американських панянок знімати стрес, а зневірена ведуча знайде, втратить, і знову знайде сенс життя. Невже саме тепер все тільки починається? Знову…

Ніби і нічого особливого немає в цій історії. І я так довго до неї йшла. Але так, це той випадок, коли чекання є оправданим. Тому що книга прекрасна. Раджу всім жінкам, які вважають, що жіночої дружби не буває.

Вроде бы и ничего особенного нет в этой истории. Но лично я прониклась.
Женская дружба… Понятие спорное и неоднозначное. Но Эльмире, Сусанне, Ларе и Юле нет до этого дела. Они просто дружат, и всё. Делятся тайнами, наболевшим, подшучивают друг над другом, разделяют и радость, и боль. Это тянется уже давно, ещё со школьных лет, и не было ни разу, чтобы они что-то не поделили, или спровоцировали ссору.
Наверное, так бывает, когда вы совсем разные. Наверное, я не утверждаю. Мне так не повезло.

Эльмира. Татарка. Крым – это Украина! И не то чтобы это я сейчас здесь политикой занимаюсь, Эльмира – лицо плаката «Крым – это Украина!», черноглазая красавица-домохозяйка, положившая благополучие и уют в доме выше карьеры врача-стоматолога. Здесь и поднимается вопрос – а оно того стоило?
Сусанна. Персонаж очень интересный. Украинка, проживающая в Америке. Она и в детстве жила, как вареник в масле, а уехав, вышла замуж за бизнесмена, и сказочная жизнь будто продолжилась, но это не отразилось на доброжелательном характере и искренности чувств к подругам.
Лара – радиоведущая. Не замужем. На мой взгляд, самая неприкаянная, хотя, пожалуй, и самая сильная из этой четверки. Мужчины для нее – расходный материал, хотя сама когда-то пострадала от такого отношения.
Юля (Джулия). Актриса театра. Выступает в своеобразном жанре, играет белочок и кроликов для маленьких зрителей. Но однажды получает предложение, которое меняет всю её жизнь. И личную тоже.

Они живут не воспоминаниями и мечтами, а здесь и сейчас. Кто-то воспитывает детей, кто-то мужчину, ошибаются, работают над собой, влюбляются и отчаиваются. А на фоне обыденных вещей уже идет та самая война, которая делит пополам не только страну, но и людей. И аннексия Крыма болит не только татарке Эльмире.

Роздобудько пишет настоящее, вплетая в него историю женской дружбы. И создается впечатление, что ты лично знаешь этих девушек, ведь некоторые их проблемы знакомы и тебе. Что уж говорить о событиях вокруг.

Эмоции от романа невероятны. Ведь это здесь красавицы-татарки сходят с билбордов и идут защищать страну с дипломом стоматолога. Это здесь актриса-белочка (зайчик) сыграет непревзойденную Софию Потоцкую. Именно здесь бывшая советская пионерка будет учить американских барышень снимать стресс, а отчаявшаяся ведущая найдет, потеряет, и снова обретет смысл жизни. Неужели именно сейчас все только начинается? Снова…

Вроде бы и ничего особенного нет в этой истории. И я так долго к ней шла. Но да, это тот случай, когда ожидание оправдано. Потому что книга прекрасна. Советую всем женщинам, считающим, что женской дружбы не бывает.