5

Не думаю що можу багато сказати про цей твір. Просто раджу прочитати, а якщо не хочете, то хоч прослухайте читання автора (там лише основне), яке настільки душевне, що я закінчивши слухати просто ридала і ще довго не могла заспокоїтись, настільки це було прекрасно!

Головний герой, Яків, якому вже за 90-то років, поряд зі своєю хатиною знаходить молоду дівчину, яка просто "з грядки" їла мак. Яків її виходив, зробив все щоб вона жила. І в цей час почав їй розповідати історію свого непростого життя. Починаючи з підліткових років, з першим коханням, армією, знайомством з головним коханням - Зосею, війною... Ой, багато чого там було і просто сердце крається.

З персонажів, найбільше сподобалась Зося, жінка, котра кинула своє... я б сказала безтурботне життя і поїхала за коханим у глибинку. Мріяла зробити з доньок розумних і навчених лікарів...

Книга закінчується не менш душевно.

Артем засовався на лавці, а тоді повернувся до батька. Кашлянув.
— Я, понімаєш, насовсєм к тєбе прієхал... Шо-то потянуло, такі ось дєлішкі... Даже випісался оттуда, шоб конци отрубіть. Хозяйнічать, думаю, помогу, хату подріхтую. Я же єще не старий, так що... Вернувся я додому, тату.
«Можна типерка уже й умирати, – подумав Яків, коли син скінчив говорити. – Хотя нє, тре’ ще таки буде того цвіркуна послухати».

Аж самій жити захотілось. Поки читала в голові кружляла думка "яка ж наша солов'їна прекрасна!".