4

Переказ відомої норвезької казки «На схід від сонця, на захід від місяця». Я так розумію, що в нас вже виходив інший переказ від Джесіки Дей Джордж під назвою «Сонце і місяць, сніг і лід». Вона стоїть в мене на полицях, але я досі до неї не дісталася (повернуся додому – таки прочитаю!), тому порівнювати, як це багато хто робить, я не можу. Для мене це – першопрочитання. З казок я вже давно виросла і дійсно не пам’ятаю нічого з того, що мені читали окрім молдавського Фет-Фрумоса (до слова: а куди тут наголос?). А із скандинавською міфологією знайома дотично, а не глибинно.

Отже. Руз (Ебба Руз: Ебба – як восточне дитя, Руз – роза вітрів) живе із батьками у невеличкому селищі на просторах Ньйорду. Мати із сім’ї картографів, що наклало на її раціональне мислення певний відбиток: не знамо чому, але ті картографи були дещо забобонні і нічого не було важливішого, як дізнатися на яку частину світу народжений співбесідник. Батько Руз продовжив справу тестя, але не надовго, бо справа занепала, а сім’ї треба було шукати як виживати. Перекваліфікувавшись у фермера, сім’я переїжджає у глибинку. Кожен із 7 дітей мав народитися у певному напрямку. Чому лише сім, коли напрямків вісім? Бо північ – то «неправильний» напрямок. Але Руз не була б Руз, якби вирішила народитися раніше строку і саме на північ! Забобонна мати не хотіла визнати реальності і всеньке життя виховувала молодшу дочку, як дитину сходу. Але проти природи не підеш і північний непосидючий характер проявлявся на кожному кроці. Із усих дітей найбільше Руз прикипіла до передульшого Недді. З самого малечку Руз ввижається білий ведмідь, такий собі уявний друг. Але справжній білий велетень одного разу таки рятує малій життя, витягаючи із води. Це і було долею, адже ведмідь спостерігав за вправною фіалкоокою ткалею не просто так: вже більше 150 років від вештається світом у пошуках тої, яка зніме з нього чари.

Оповідь ведеться від імені Руз, Недді, батька, Білого Ведмедя та Тролячої королеви. Тролі тут не жахливі курдупелі, а із благородного роду гюльдре: статні, красиві та подібні до людей. Але за характером – такі самі негідники.

Як водиться у казці, щоб зняти закляття, треба виконати умови (які ніхто, окрім зачарованого, не знає – здогадайся з трьох разів, два вже було). І, знов як водиться, дівчина, як справжня представниця племені із надрозвиненою цікавістю, порушує ті умови, накликаючи нещастя і на зачарованого (звісно ж красеня і принца), і на саму себе, бо тепер треба дертися бог знає куди, щоб все виправити.

Як каже авторка у післяслові, в оригінальній казці дівчині допомагають чотири вітри. У своєму переказі вона надає помічних сил чотирьом людям, які в різний час і місцях допомагають Руз. В цілому читати було цікаво, хоча постійні перескакування з одного героя на іншого та надто деталізовані мандри трішки забалакували. Дууууже цікавою була частина з інуїтами, де описувався їхній побут та всякі помічні для життя у наднизьких температурах штукенції.

Не вистачило мені тої самої найкращої і найулюбленішої батьком рози вітрів, яку він намалював для Руз, а вона потім виткала у плащі. Прям просяться у таку чудову книжку ілюстрації! Але ніт, їх немає :(