5 Живи

Дуже красива мова, окреме дякую за переклад!

Ці коротенькі оповідання приємно смакувати, згадувати з часом та знову повертатися до них.

Незважаючи на те, що автор пишепросто та правдиво, оповідання містять красиві літературно-вишукані оберти, наприклад

До кав'ярні зайшла дівчина й сіла сама за столик під вікном. Вона була дуже красива, з личком свіжим, як нова монетка – якби хтось карбував монетки з гладенької плоті зі свіжою від дощу шкірою, а волосся вона мала чорне, кольору воронового крила, підстрижене різкою діагоналлю біля щоки.

Смачні життеві оберти

- Прийдемо додому і поїмо тут, і у нас буде смачна вечеря, і вип'ємо бургундського з кооперативу через дорогу, там, де у вітрині ціна на нього написана. А потім будемо читати. А тоді підемо в ліжко і будемо кохатися.- І не будемо більше нікого кохати, тільки одне одного!- Не будемо!- Який чудовий вечір. Але тепер би й пообідати.- Дуже істи хочу, - сказав я. –Працював у кав'ярн, тількикаву з вершками випив.- Як ішла справа, Тейті?- По-моєму, добре. Сподіваюся. Що в нас на обід?- Маленькі редисочки, хороша теляча печінка з картопляним пюре і салат ендівій. І яблучний пиріг.- І в нас будуть всі на світі книжки, і коли ми поїдемо в подорож, можна буде їх брати зі собою.- А так чесно?- Авжеж.

Багато дуже розумних думок, розсипаних на сторінках книги, а також дуже тонкого гумору – звернуть увагу, як автор кепкує з Гертруди Стайн або з францізських продавчинь книжок, із знайомих та приятелів, особливо нав'язливих, або з себе (повсякчас) та своєї дружини:)

Взаємовідносини с Ерзою Паундом та особливо зі Скоттом Фіцджеральдом - то взагалі окремі цікаві, дотепні та приправленні гумором історії.

Дуже сподобалися начебто будені описи автора про своє життя: як він сором'язливо зайшов до книгарні, як він прогулюється для ясності думок, як бере вино та спостерігає за живою рікою та багато чого іншого.

Навіть розмірковування над порами року тут вражає своєю образністю та філософським підтексом:

Восени сумують очікувано. Частина тебе відмирає щороку,коли опадає листя і гілки залишаються голі на вітрах і в холодному зимовому світлі. Але тоді розумієш, що завжди повертається весна, так само як те, що замерзла річка колись відтане й знову потече. Коли холодні зливи затримували й убивали весну, це було так, наче хтось без причин помер молодим.Проте після таких днів весна все одно врешті наставала, але було лячно думати, що їй це насилу вдалося.

І наступне оповідання починається так:

Коли настала весна, навіть несправжня, проблем не було жодних, окрім того, де бути найщасливішим. День тобі могли зіпсувати тільки люди, і якщо вдавалося нікому нічого не пообіцяти, то наступний день уже не мав меж. Люди завжди виставляли межі щастю, крім дуже нечисленних, таких гарних, як сама весна.

В книзі автор вдається до такого прийому як спогади посередь опису актуальних подій. От він з дружиною йде нічним Парижем, милуючись його красотами і раптом вони удвох згадують свої минулі подорожі та емоції. Це дуже цікаво, смачно та КРАСИВО. Але при цьому

... варто жити в цьому моменті, хай кожна хвилина буде наша.

Дуже цікаво спостерігати за тим, як автор працює, вірніше, - знаходить сили працювати, навідь коли нема натхнення і коли його твори (рукописи, копії) вкрадено і потрібно писати довгий роман, щоб мати змогу харчуватись регулярно.

А як же він просто і, при цьому, максимально чесно описує зустріч з інвалідами! Там відсутні зайві сентименти, але тебе проймає !

Тема життя і смерті, їх близькості, є наріжною в багатьох оповідання, але особливо, при цьому без зайвих сентиментів, висвітлена в «Чоловік із печаттю смерті»

... і я дивився на нього і його обличчя, позначене печаттю смерті, і думав: ну що ж, туберкульознику, ти мене так просто не стурбуєш. Я бачив батальйон у дорожній куряві, і третина солдатів ішла на смерть чи ще гірше, але не мала на собі ніяких печатей, курява була одна на всіх, а ти зі своєю печаттю смерті, туберкульознику, ти смертю на життя заробляєш. Не турбуй безглуздо, а то туберозою станеш...Тільки смерть із ним не каламбурила. Вона просто прийшла.

А от в іншому оповіданні, як він гнав машину разом зі Скоттом Фіцджеральдом і коли авторові довелося «доглядати» за нібито хворим Скоттом, ця тема обигрується у більш веселих, навіть кумедних тонах. От такий різноплановий письменник та такі різнопланові оповідання.

До речі, про відносини з автором «Великого Гетсбі» у «Святі...» дуже багато і детально, особливо про його трагічні відносини з підлою та божевільною Зельдою, яка, власне, і звела Фіцджеральда в могилу.

І знов таки, попри доволі серьозні, навіть трагічні описити, всі оповідання просякнуті якимось світлом. І це світло не тільки високих почуттів (яких там багато), а і звичайних побутових радостей, яких ми зараз, у наш час, часто не помічаємо. Крім цього, там присутня якась дивна, як на мене, легкість життя. Уявіть собі: у пари народилося немовля, грошей немає, в Парижі холодно, а вони їдуть на Альпійський курорт і дуже добре проводять там час, насолоджуючись життям, навіть попри лавини і загибель людей. І автор так легко, але так чесно то все описує.

Власне, саме заради такої чесності і варто читати цю книгу.