4

Київ... величне, нескорене місто на берегах Дніпра. Завжди гамірне, осяяне вогнями тисяч натхненних душ.

Коли я вперше відвідала Київ і потрапила в годину пік у метро, я подумала щось на кшталт: "Який пристрасний потік, яке різноманіття людей, як певно цікаво тут жити". Тому я дуже розумію Степана та його бажання знайти своє місце у цьому місті.

Щодо того, яким хлопець виявився... викликає і смуток, і захоплення, і відразу.

Смуток через постійне маячіння та невдоволення хлопця, через часту втрату цікавості, ривкі та необдумані вчинки.

Захоплення через пристрасть, наполегливість та завзяття до роботи і коханок.

Відразу через те як легко він покидав своїх жінок, як без жалю жбурляв слова та обіцянки, як викреслював їх зі свого життя при тому вважаючи, що вони кохають його навіки.

Роман сумбурний. То неквапливий, сповнений світлих мрій,  то події розгортаються бурхливо і  затьмарюють, затягують все важкістю та темнотою.

Не пам'ятаю які висновки я зробила після його читання в школі, але зараз, після перечитування, маю два:

1. Степан Радченко — талановита, розумна, але ж і паскудна людина. Здається, що його завжди так і штормитеме від  роботи до роботи, від жінки до жінки, від емоційного піднесення до повного занепаду. Чи хотіла б я мати таку людину в своєму оточенні? Точно ні. Чи є Степан Радченко прикладом для наслідування — ні, ні і ще раз ні.

2. Велике місто може як дати тобі безліч шансів, так і розчавити. Ти можеш бути самотній серед натовпу, бідний в найкращій кімнаті,  нещасний в найліпших умовах. Людині ніколи не підкорити місто. Але з ним можна подружитися.