5

Десь колись в одній зі своїх рецензій я писала, що для мене немає цікавої української поезії. Ох, яка я була неправа! Жахливо неправа і необ’єктивна!
І Іздрик - це не виключення із того мого попереднього правила, ні!
Ще є, як мінімум, Діма Лазуткін!
Ой, шановні, я розгублена, бо я просто в захопленні від його поезії...
Поділюся фактом: купила книгу, сіла читати вірші. Читаю... і звідкись береться інтонація в голові, і чоловічий голос так вкрадливо і задушевно читає мені ці ж рядки... Флешбек. Я вже чула цього вірша, у виконанні самого автора, колись на літчитаннях в рамках "Форуму Видавців". А якщо це відклалося в моїй пам’яті, то це не просто так.
Одним словом, через Діму Лазуткіна я привезла з фестивалю "Країна Мрій" книг більше, аніж з минулорічного "ФВ" у Львові)
Таке от до роздумів: як випадково виявляється, що з минулого ми витягуємо речі, які колись полюбимо)
В favourites. Однозначно.