Писати про важливе, писати свідомо, писати гостро та переконливо, актуально, про наболіле, важливе та цінне...

Не хочеться. Хочеться писати потоком про все підряд, іноді навіть - хай пробачать великі блогери - без абзаців і довгих тире Бо в середовищі, де всі довкола свідомі експерти хочеться не бути почутою, помітною, побаченою. Хочеться просто фіксувати, а що саме — під настрій.

Цим і цінна для мене ця книга, яку я прочитала вже вдруге. Навіть дощ за вікном може стати приводом для тексту, якщо для вас — це цінність. Без пафосу, заїжджених правил, псевдоекспертних порад Джулія переконує вас в тому, що ви теж можете писати. Кожен може. Бо це як терапія, творчість, шлях до себе. Схоже на "Шлях митця", але трішечки інакше. Спробуйте