5

Це наймиліша книга про апокаліпсис, яку я читала.

Дивно звучить?

А ви спробуйте! Сюжет — дивовижний: затягує з першої сторінки.

Уявіть: в добі щодня стає все більше годин. 25. 27. 30. 72 Земля сповільнюється.

Ніхто не знає причин, але планета починає обертатись настільки повільно, що доба розтягується невпинно.

Через сприйняття 11-річної дівчинки ми спостерігаємо, що відбувається у світі: як змінюється клімат, звички, розуміння часу, як змінюються люди, як вони себе поводять. Ніхто не знає, що буде далі, ніхто не може пояснити те, що відбувається. Крок за кроком ви занурюєтесь в сповільнення, минаючи підліткові драми дружби та любові, дорослішання та внутрішніх змін.

Я після прочитання все ще під враженням. Тут так спокійно, розмірено ведеться оповідь. Вас не лякають природними катаклізмами, не намагаються вразити яскравими драматичними сюжетними поворотами.

Автор повільно, неспішно, чуттєво розповідає історію так, що ви тут не читач — ви спостерігач. Він грається темою часу і спонукає на роздуми: як жити, коли в добі 72 години? За годинником? За сонцем? Про що мріяти?

Чи зможемо ми вижити?

Дочитуєш і розумієш, як гармонійно все на нашій планеті Дні і ночі. Світанки та сутінки.

Все так збалансовано, просто, системно. Варто планеті уповільнитись і все наше звичне життя розсипеться на друзки, бо людина насправді надзвичайно вразлива і безпомічна, коли природа починає жити неконтрольованим життям.