4 Адами, Єви і Змії

Спершу, починаючи читати цю книгу, я думала: усе це — від тотальної, всеохопної відсутності любові. Тільки-но вона тікає, ця любов, з'являється бруд. Чищення картоплі, вигрібання вугілля та подружні зради, і усе це пливе каналом Глазго, на берегах якого, здається, усе-таки існує щось інше — більше, світліше, чесніше. Герої точно бачили це, коли їхня неповоротка баржа проходила повз.

Але потім я зрозуміла, що любов тут ні до чого. Просто Джо — ніякий не Адам. Такого покидька навіть у Біблії немає.

Треба бути майстром, щоб так поступово, методично змалювати героя, який викликає все більшу відразу з кожною сторінкою. А ще треба бути чоловіком і жити у шістдесятих, щоб так зображувати жінок. Вони тут навіть не домашні тварини — вони стільці, на які по черзі сідає головний герой. Їхня суб'єктність як така знищена, вони не існують, коли Джо від них відвертається.

Почитавши такі романи, починаєш якось вільніше дихати. Як добре, що це не моє життя. Як добре, що зараз я закрию книгу й усе скінчиться.