0 Мої враження...

До книжок зі шкільної програми особливе відношення: після прочитання передивляюсь аналізи, рецензії творів і тд, а вже згодом формулюю  власні думки для написання певних самостійних. Про цей твір вирішила висловитися одразу після прочитання, без чужих думок чи переконань.
Однозначно, з часом прочитання я вгадала: тиха осіння ніч, без особливих радостей та  відчуття високо піднятого духу...
Перше, саме в цьому творі для мене розкрилась неперевершена мова на якій писав Франко. Я зрозуміла, для того щоб передати всю красоту, легкість української мови потрібно бути високоосвіченою людиною, а проблема в книгах/фільмах, де українська мова звучить якось нещиро, неприродно через невміння правильно її викласти.
Тепер переходжу власне до твору. Головний мотив - історія кохання між Хомою та Марією, описувати сюжет не буду, а розкажу одразу про свої враження: мені імпонує головний герой, його любов до свого кабінета, певні щоденні ритуали й традиції, відсутність бажання постійно спілкуватися, необхідність уваги до своєї персони...Я вважаю, це показником самодостатності, коли ти не поспішаєш ділитися всіма подіями з життя з оточуючими, розказуєш про свої погляди, претензії, проте навіть без цього відчуваєш себе самодостатнім.
Тепер розкажу про спірне питання. Не важко здогадатись, що через образ Марії будуть розказувати про бідну дівчину, яка зробила маленьку помилку в молодості і страждає через це все життя...Я категорично з цим не згідна. Мені не імпонує головна героїня. Це алогічна, безвідповідальна, ненадійна персона, її зрада не може бути пробачена через відсутність досвіду, адже   вона могла бути не впевнена почуттях і майбутніх намірах Хоми, проте так вчинити з батьком недопустимо. Такі вчинки, як вбивство сойки,а пізніше декілька спроб самогубства до безвідповідальності додають некерованість...Я можу ще довго описувати цього персонажа, проте головна думка така: вірити у щирість та серйозність намірів такої людини неможливо, її правдиве кохання викладає сумніви, що не скажеш про Хому, який не опирався цьому пориву, цим незвичним для його способу життя почуттям, проте в його любов віриш через те, як важко він переживав зраду, цього сьогоднішні рішення- наслідок повної недовіри до оточуючих...
І останнє, не знаю чи можна в цьому випадку так це назвати, проте мені сподобався прийом типу чеховських рушниць, коли Івась приносить ДВА келихи, а головна героїня говорить про сукню, що практично розкриває фінал, проте ти не віриш у це до кінця.
Це була особисто моя думка, рада якщо Вам було цікаво.