4.5

Минає шостий рік від дня окупації Криму. За цей час всі звикли до цього. Українці - що Крим відіріваний. Росіяни - що можуть туди їздити без перешкод. Кримці - що все змінилося. Журналістка Наталка Гуменюк спробувала окинути поглядом ці шість років, озирнутися назад і згадати, як вони минули. За цей час вона сім разів приїздила туди. Спілкувалася з кримськими татарами, родинами політв'язнів, відвідувала Керч після трагедії з Владом Росляковим, була на заходах присвячених Кримській весні. За шість років Україна, схоже, вже змирилася з втратою Криму. Потік новин звідти ставав усе меншим, і тепер їх практично немає, в українців інші новини і проблеми, які висвітлюють журналісти. Ми практично нічого не знаємо ні про проблеми мешканців Криму, ні про здобутки. Там живуть не лише ті, хто вітав прихід Росії. Там було багато українських патріотів, людей, які вважали своєю батьківщиною Україну. Ці шість років багато чого змінили, але впевнена, там ще є люди, які хочуть повернути Крим до складу України.

Наталка багато про що пише у своїй книжці. Про те, з якими труднощами зіткнулися люди після анексії. Якщо дитина була в 11 класі, здати ЗНО стало проблемою. Залишитися з українським паспортом і не брати російський було складно, особливо, якщо в сім'ї є пенсіонери, дошкільники, школярі, люди з інвалідністю. Хоча були й ті, хто не брав. Наталка наводить слова і тих, й інших.

Окремою темою йде оповідь про сім'ї кримських татар, які зазнають репресій, чиїх чоловіків звинуватили у сфабрикованих злочинах і засудили на великі терміни. Стараннями наших дипломатів цього літа частину полонених повернули, але у російських тюрмах досі є багато українських громадян, і скільки ще можуть опинитися за вигаданими звинуваченнями - це ще питання.

Раджу цю книжку всім українцям. Щоб згадати, що Крим у нас був, і щоб нагадати собі, що ми втратили, і що він і досі є частиною України, і що там досі є українці, яким потрібна батьківщина.