5 Це не Зорро. І тим паче не Робін Гуд.

Роман справив велике враження.
Вдячна автору за те що допоміг побувати у часі панування князів, панів, розказав історію сучасних земель західної України, поділля, Польщі, про закони та устрій того суспільства. Не думала, що історичний роман може бути досить захоплюючим детективом, з прекрасним описом почуттів графині Войцицької, думок і стилю мислення Слєпньова... та особистої драми головного розбійника у помаранчевій масці.

Це не Зорро. І тим паче не Робін Гуд. Це жорстока, безжалісна, дуже розумна, хитра людина, яку порівнювали з дияволом - так уміло він обставляв свої операції, без жалю позбавляв життя людей, вирішував чужі долі і мав безліч масок.
Він шукав те, з чим його душа заспокоється, але це не всі скарби світу, як виявляється. Це та з ким він буде щасливим. Жінка, яка полюбить його самого, тим ким він народився, хто він є насправді без масок і чужих історій.
Але чи буде це справжнім щастям для них обох? Найдорожчі серцю жінки у його житті, і ті хто претендував на цю роль не впускали його у своє життя. Перед їх очима поставав не відчайдушний чоловік, а вбивця, підступний хам на руках якого було багато крові, а в їх очах він бачив люту ненависть, презирство, зневагу. Це, звісно, задівало його самолюбство, його палку душу, яка у нього попре все була, навіть розбивало гаряче серце. І він втікав, по-перше, від самого себе, свого їства, яке рветься назовні, яке жадає влади і руйнує все навкруги і його самого.
Свідків його відвертості, він, звісно не лишав у живих, - він не міг ризикувати своїм положенням. Проте були виключення, гіркі виключення.

Головному розбійнику XVIII століття не судилося народитися у сім'ї аристократів, тим хто змалечку має все. Переживши в дитинстві трагедію у своїй сім'ї, зазнавши знущань з самого себе, з тих кого він любив, він попри все рветься нагору, до забезпеченого, безбідного життя.
Кажуть, що всі негаразди, проблеми, що людина мала у дитинстві, накладають великий відбиток у дорослому житті. Коли мати вбила названого батька на очах маленького Прокопчика, щось усередині дитини зламалося. Він змінився, замкнувся у собі, почав розмовляти сам із собою. У наші часи це б назвали психічним розладом. Звідси всі біди дорослого Прокопа Марушка.

Мавши неабиякий розум, здібності, вроду Прокіп своїм надприродним магнетизмом підкорює собі світ, жадає влади, наганяє жах на суспільство, нещадно розправляється з тими, хто стає на його шляху, обрастає величезною сіттю зв'язків як у вищому суспільстві так і своїй підпільній справі, калічить життя людей.

Не можна його повністю засуджувати, проте й виправдати важко. Зпустошена хвора душа...
Ця людина страшна, але гідна цього твору.
Кінець роману зачипив до сліз.

Дякую, Володимир Савовичу.
І ще. Давайте фільм!