4 Що доброго в романі "Добрі новини з Аральського моря",

У мене склалися доволі складні стосунки з творчістю письменниці Ірени Карпи. Під час студентських років в Україні я любила експериментувати з сучасною українською літературою, що не завжди закінчувалось добре. Ранні твори Карпи, «Фройд би плакав» та «50 хвилин трави», були для мене немов дешевий алкоголь, після якого наступало важке похмілля, тож більше не хотілося до них повертатися.
Коли вийшов друком новий роман «Добрі новини з Аральского моря», я довго вагалася, чи варто замовляти цю книгу, пригадуючи минулий експіріенс. Скажу так, маркетинг та анотації зробили свою справу і я все таки прочитала цей роман. Історія чотирьох жінок, що живуть в еміграції та борються за своє місце під небом Парижу. Я сама вже не перший рік живу за кордоном, тож мені стало по-дитячому цікаво й захотілося порівняти власний досвід з героїнями роману.
Ох, я маю справді купу претензій та запитань до авторки після прочитання. З однієї сторони, книжка написана цікаво, з «карпівським» чорним гумором та відповідною лексикою. Над багатьма моментами в тексті я сміялась, немов той кінь. Бо були справді ситуації, які траплялися і в моєму доволі ординарному житті. Особливо про «патріотичну тусовку» в посольстві, де зустрічаються «українолюби», котрі звичайно ж кохають Неньку на відстані майже в три тисячі кілометрів. Ні, не подумайте, що я не люблю свою країну. Дуже люблю! Але от на тусовки до посольства з вигуками «Прославяємо Україну» більше не ходжу.
Описуючи життя українок за кордоном, Карпа в той же час дуже мало розповідає про реалії, які чекають на кожного емігранта в будь-якій точці Європи: на якій основі деякі героїні перебувають в цій країні? Як, наприклад, добралася аж до Франції Хлоя, котру після скоєного мали шукати всі служби України? Якось все дуже легко і зовсім не так, як в реальному житті.
До жодної з героїнь роману в мене не виникло якоїсь прив´язонності чи бодай симпатії. Відверто нудний образ Хлої, не дуже естетична Богдана. Більш менш мені зайшов образ Рити, котра не кинула своїх дітей на виховання українською бабусі, працює в хорошій фірмі та отримує достойну зарплатню, але в той же час залишається доволі безхарактерною жінкою на прив´язі у заможного психопата.
Так, в наш час дуже багато подібних історій та схожих жінок, котрі шукають найлегші шляхи. Але заради Бога, не всі дівчата та жінки з України грають роль давалки. І це не лише моя
суб´єктивна думка, мої подруги повністю згідні.
Анотація обіцяла нам нотки детективу в цій книжці, але очікуваного саспенсу не трапилось.
На мою думку, письменниця занадто затягнула сюжетну лінію, при цьому вона дуже часто повторювалась в подіях, в описах героїнь і т.д.
Цей роман немов така собі велика плітка на 600 сторінок, при цьому кінцівка повністю зжована. Знаєте, те відчуття, коли людина довго-довго пише дипломну чи диссертацію, і от сил на фінальну ноту не вистачає і він просто швиденько зливає кінцівку в унітаз.
Але не дивлячись на доволі критичне ставлення до цього роману, мушу визнати, що Карпа неабияк виросла в порівнянні з ранніми роботами, тому додала ще одну одну зірочку до загальної оцінки. Було весело, часом сумно, але в той же час цей reading на один раз і я більше не буду до нього повертатися.