5

вперше я познайомилася з Ліною Костенко будучи в 1 чи 2 класі. У мене була книжка "Школярик", в якій було зібрано чимало різних уривків з творів відомих письменників. Цей перший вірш я запам'ятала на завжди:

Шипшина важко віддає плоди.
Вона людей хапає за рукава.
Вона кричить: - Людино, підожди!
О, підожди, людино, будь ласкава.
Не всі, не всі, хоч ягідку облиш!
Одна пташина так мене просила!
Я ж тут для всіх, а не для тебе лиш.
І просто осінь щоб була красива.

а потім в 1999 мама привезла саме це видання з Києва, бо сестра проходила "Марусю Чурай" в 11 класі, а її було майже не дістати. Як я ревіла над Марусею через кілька років. А ще пізніше в своєму вже 11 класі також вивчала Костенко за шкільною програмою і знову поверталася до цієї прекрасної збірки.
Поезія Ліни Костенко вібрала в себе всю жіночність і всю силу, яку лише могла зібрати, вона закликає і заспокоює, бентежить і хвилює..

І тільки злість буває геніальна.
Господь, спаси мене від доброти!
Така тепер на світі коновальня,
що треба мати нерви, як дроти.

А нерви ж мої, ох нерви,
струни мої, настренчені на епохальний лад!
А мені ж, може, просто хочеться щастя,
тугого і солодкого, як шоколад.

Ну, що ж, епохо, їж мене, висотуй!
Лиш вісь земну з орбіти не згвинти.
Лежить під небом, чистим і високим
холодний степ моєї самоти.

Козацький вітер вишмагає душу,
і я у ніжність ледве добреду.
Яким вогнем спокутувати мушу
хронічну українську доброту?!

А по ідеї: жінка ж - тільки жінка.
Смаглява золота віолончель.
Справляло б тіло пристрасті обжинки
колисками і лагодом ночей.

Була б така чарівна лепетуха,
такі ото б улучила слова,
що як по змісту, може, й в’януть вуха
а як по формі - серце спочива.

Хто ж натягнув такі скажені струни
На цю, таку струнку, віолончель,
що їй футляр - усі по черзі труни
вготованих для музики ночей?!

І щось таке в мені велить
збіліти в гнів до сотого коліна!
І щось таке в мені болить,
що це і є, напевно, Україна.

Вона про нас, про наші долі, про Україну, про справедливість і не справедливість, вона глобальна, вона прекрасна..