4

"Щоб мати змогу читати гарні, іноді треба читати ті, які називаємо лихими. Книжки говорять між собою, перш ніж говорити з нами."

⠀
Книга про любов. Книга про книги. Книга про любов до книг. Усі три твердження абсолютно влучні щодо "Книжкової обителі".
⠀
Лише уявіть. 15 століття. Острів Монт-Сен-Мішель у Нормандії. А на ньому абатство, яке славиться своїм бібліотечним фондом. Самотній художник Елуа прибуває туди після особистої трагедії - втрати коханої. А що в абатстві у кожного є своя роль, то він стає переписувачем старовинних книг.
Паралельно розгортається сучасність - історія матері з маленькою дитиною, яка всім серцем прив'язана до Монт-Сен-Мішель. Це місце її дитинства, місце сили та натхнення, а ще вона мріє стати письменницею, тож така прив'язаність не випадкова.
⠀
Чудовий початок великого роману, хіба ні?
Проте, це вся сюжетна канва. Як на мене, це схоже на своєрідну гру з читачем. Дати такий цікавий сюжетний початок...І не продовжити його. Питання лиш у тому, чи воно було б потрібно, бо окрім цього, в книзі велика кількість філософських роздумів: тут і релігія, і кохання, і мова, і діти, і людство загалом. Тому все інше маємо прочитати між рядків.
Тим паче, що текст написано так гарно, що читається однією хвилею.

А ще історії головних героїв. Вони настільки повільно і плавно перекривають одна одну, що створюється дійсно відчуття морських хвиль, тісного сплетіння людей і часів.
⠀
Книга вийшла меланхолійною, навіть медитативною. Іноді я виділяла собі в цитати цілі абзаци. Іноді чекала, що буде далі, а тоді починалися роздуми, після яких хотілося відійти до вікна і трохи подумати про те, як в нашому світі все пов'язано, як багато унікальних людей, які роблять унікальні речі, як іноді речі і спогади поєднують людей і час.