5 Маленьке життя великих людей

Людина народжується слабкою, але вона народжується з тим потенціалом, розкрити який і є сенсом її життя. Викарбувати своє ім'я на камені історії - така удача випадає не кожному, але й не кожен везунчик жадав цього мало не з дитячих років. Великою людину роблять обставини, епохи, інші люди, її власне призначення, але аж ніяк не честолюбство і пиха. Великим є той, хто зрозумів, для чого він живе.
Цезар Авґуст - перший імператор Римської імперії і просто людина, яка в певний період визначила точний і детальний курс на події в своєму житті, встановила мету та обрала ефективні засоби для її досягнення, і тепер ми маємо змогу вивчати та досліджувати його діяння, виміряти значення його персони для всесвітньої історії і бути прихильними або неприхильними до нього. Але хто може сказати достовірно, якою людиною був племінник Юлія Цезаря, що його хвилювало і непокоїло, кого він любив і кого ненавидів? Цей роман - це спроба відкрити світові не тільки одну героїку та велич, а й те, що ховається на серці в людини, те, без чого її б не можна було вважати особистістю.
Роман структурований у вигляді листів, авторами яких є друзі і вороги Авґуста, його довірені люди і просто ті, хто міг випадково пролити світло на ту чи іншу подію. Читаючи ці листи, вкупі ми отримуємо повноцінне полотно, на якому виграють всі можливі кольори: теплі і холодні, ніжні і похмурі, сумні і радісні. Зі стількох ретроспектив ми формуємо одну історію однієї людини, яка для своїх сучасників була богом, а для наступників - мудрим і талановитим правителем.
Ми спостерігаємо за кожним персонажем з особливим захватом, адже всі вони додали свою лепту до історії, що творилась 2000 років тому, та й доля кожного є унікальною. Як говорить сам Авґуст у листі до Миколая Дамаського, немає абсолютно поганих і абсолютно добрих людей: "Але все-таки в найслабших людях у моменти, коли вони самотні і є собою, я знаходив жили потужної сили, наче золото в ущелинах старої скелі; у найжорстокіших - спалахи ніжності й співчуття; а в найбільш марнославних людях - моменти простоти і скромності".
На сторінках роману ми знайомимося ближче з класиками античної літератури, як-от Овідій, Горацій, Вергілій, розуміємо також, що в Римі, який тоді був освітнім і культурним центром майже всієї Європи, увага до поезії, всіляке заохочення поетів ставало щось на кшталт прямого обов'язку кожного поважного громадянина. Мало того, кожен з них був на хорошому рахунку в самого імператора, що доводить всесторонню розвинутісь цієї людини, чоловіка, що подарував Риму мир, водночас принісши в жертву себе самого. Щось знайоме, правда?
Текст не переоснащений ніякими термінами та незнайомими словами, які б могли ускладнити процес читання, адже насамперед автор не ставив собі за мету відтворити якнайточніше історичну правду, але розібратися в тому, що стало передумовою тих подій, - людських почуттях, пристрастях і страхах.