4.5

Жорж Бернанос — чи не єдиний християнський письменник ХХ століття, який впевнено входить у скарбницю європейської літератури. Звісно, є К.С.Льюїс, але його літературні твори — це простенька белетристика. Є Дж.Толкін, але він ніколи не ставив за мету пропагування християнства через свої твори, воно присутнє там завуальовано, просто тому, що він був віруючим. Тоді ж як Бернанос писав цілковито з християнської перспективи, виключно на пов’язані з вірою і церквою теми, і при цьому писав на надзвичайно високому художньому рівні. За його романами зняв два фільми один із найвидатніших французьких режисерів Робер Брессон («Мушетта», «Щоденник сільського священика»). Власне, через Брессона я і зацікавився Бернаносом.

Під сонцем Сатани

Цей роман вражає в кількох аспектах. По-перше, у ХХ столітті вже майже так не пишуть — повільно, неспішно, з великими описами і рефлексіями, у стилі Гюго. Однак при цьому сюжет все ж досить динамічний, зав’язка починається майже одразу без прологів. По-друге, вся драматургія відбувається в абсолютно незвичній сфері для сучасної літературі — у сфері боротьби добра і зла у людській душі, причому не абстрактного добра і зла, а цілком конкретного. Ця книга про диявола, але не у вигляді якихось маразматичних вигадок голівудських жахастиків, а про того, який присутній у Біблії, і як він розуміється християнством. З теологічної точки зору книжка не має жодних проколів, деякі маніхейські пасажі з вуст головного героя цілком пояснюються його важким душевним станом боротьби, де він щоразу програє.

Незвичним є також загальний досить таки мінорний і трагічний стиль оповіді, що є великою рідкістю для християнських авторів. Зазвичай у християнській літературі прийнято писати все супероптимістично, сповнено радістю і т.д. Тут же по-іншому, більш правдиво і реалістично. Напевне саме тому Бернанос так високо шанується в історії літератури. Він не намагається нічого пропагувати, це не проповідь, це дуже тяжка і дуже реалістична оповідь про реальність, зокрема і невидиму, з точки зору християнина. Загальний настрій його творів чимось наближає його до фільмів Антоніоні, але крізь призму чогось на зразок християнського екзистенціалізму.

Роман дуже досконалий по структурі і драматургії, конфлікти сильні, несподівані, переконливі і правдоподібні. Попри те, що історія вийшла занадто похмурою навіть для мене, я не можу не відзначити її силу і значущість.

10 з 12

Щоденник сільського кюре

Дуже повільна й екзистенційна оповідь про будні сільського священика. Боротьба добра і зла тут присутня більш завуальовано, ніж у попередньому романі, все ніби напівзатонуле в трясовині провінційної буденності — і добро, і зло. Як і попередня, історія досить таки песимістична і сумна. І так само дуже добре продумана драматургія, хоча сам стиль і манера оповіді зовсім інший — у формі повільного уривчастого щоденника, де багато подій пропускаються, а натомість подається багато нібито зовсім зайвих і незначущих подробиць. Головна ідея мені тут значно гірше зрозуміла, ніж у попередньому випадку, твір приваблює більше своїм стилем.

По цьому роман зняв фільм Робер Брессон.

8 з 12