Не вурдалаки

Так получилось, что оценка этой книге у меня поменялась буквально за день. С крепкой пятерки с плюсом еще при чтении оценка стала четверкой. А потом, в течение вторых суток прочтенное, я поставила тройку. Что понравилось: обложка, аннотация, начало книги. Обложка говорит сама за себя и сулит псевдовоспоминания советского человека о своей жизни. Об этом же говорит и аннотация. Начало книги подтверждает все перечисленное мной выше. Голодное детство девочки Марийки, описание деревни, пронесшаяся мимо война и кучка немцев, интересная судьба Тети - все интересное, вроде мной нигде еще не читанное. Марийка поступает в город учиться в педагогический институт, чтобы с гордостью называться учителем. Влюбленность, поклонники, кино за 20 копеек - все это есть у Марийки. И брак с Романом. Что не…

Замечательная, очень искренняя и открытая книга! Книга о детях войны, которые пережили много горя, выдержали тяжелые испытания и остались до конца честными, наивными и стойкими. В книге три части. Часть первая - Воспоминания из детства. Название говорит само за себя. Когда началась война, Марийке было пять лет. Самое страшное воспоминание — голод. Дикий, страшный, постоянный. Не так страшны были многочисленные смерти, немцы, изнасилованная тётя. Голод — вот главный бич ребятишек того времени. Ели всё — траву, кору, ягоды-грибы, лебеду и акацию. Но это летом. А зимой что делать? После войны не стало лучше. Налогом облагалось каждое плодовое дерево, каждый куст. И всё это просто рубили, потому как не было денег, чтобы заплатить. Но были и светлые воспоминания — школа. Хотелось знаний,…

Неймовірно пронизлива історія одного життя. 15 хвилин тому я відклала книгу вбік, намагаюсь розібратись у почуттях. Стало страшно. Страшно через те, що життя минає, що не встигну я озирнутися як за плечима будуть десятки і десятки років. Історія, написана жінкою, що прожила життя, пройшла нелегкі роки, зуміла зберегти розум, мудрість та кохання. Жінку, котра змогла збудувати неймовірно чудову родину. Це книга про життя, про кохання, про стосунки, дружбу, про вічне і незмінне... Вона справді надихає. Хочеться прожити життя, щоб як Марія, озирнутися назад: а за плечима роки улюбленої праці, діти, внуки, щире кохання... І Сила. Сила, що допомагає триматися в моменти скрути та біди. Здавалось би, в книзі нічого особливого: просто історія. Тут немає кульмінації, розвязки чи крутих перипетій…

Роман-дневник мне очень понравился, книга читалась на одном дыхании, хоть иногда я возмущалась слишком резкой и неуклюжей смене сюжета. История ребенка войны, Марии, начиная с детства и до наших дней. История наших сельских бабушек, грубо говоря. Сравнение с тяжелейшим для меня романов "Мария" Самчука мне показалось некорректным. "Не упыри" все же намного мягче, нежнее, лиричнее. Ну и менее гениальнее тоже.

Час Великої Вітчизняної Війни. Долі людей. Біль. Жаль. Смерті. Ця книжка насичена трагедією війни. Чи читати її? Однозначно так. Я б її навіть до шкільної програми включила.

Душа людини - посудина. Всевишній надав людині право вибору: чим її наповнювати. Недобрі люди накопичують у ній жовч злості, жадібні - думки про гроші, добрі - любов.

Світлана Талан "Не вурдалаки". Якось зачепила мене ця книга. Ніби нічого шедеврального.Звичайний роман, про звичайних людей. Навіть стиль"занадто вчительський" мене спочатку дратував,але потім зрозуміла авторську задумку. Якось прийшло усвідомлення,що людське життя дійсно,як сірничок-не встиг запалити,а вже й догорає. Цілу ніч мені сюжет крутився ще в голові. Скільки людині пережити доводиться.Важко було читати про голодні роки(аж на стільки голодні!!!!),про розчарування людей(вони ж так щиро вірили системі!)...Не знаю,думаю книгу варто прочитати,щоб знати як все було.Скільки доль,скалічених війною,голодом,радянською системою вже давно заховані у сиру землю і ми про них не дізнаємося,то варто приділити часу хоч тим кільком сторінкам,які готові перед нами відкритися.

Зараз нас називають дітьми війни. Якось це не правильно. Війна вмивається людськими слізьми, живиться тисячами загиблих людей, запиває їх людською кров'ю, йде по кістках, руйнує не лише міста та села, але й душі. Вона жорстока, вона - вбивця, вона - розлучниця, вона відібрала, вкрала та зжерла, нещадно проковтнула наше дитинство. Війна не може мати дітей, а нас чомусь називають дітьми війни...

Роман "Не вурдалаки" - неймовірно прониклива історія кохання, історія про гарно прожите життя, коли не соромно озирнутись назад, бо після себе можна побачити багато років тяжкої сумлінної праці, повагу своїх учнів та чтетверо дітей та дванадцять внуків. Життя головних героїв було тяжким: вони пережили Другу світову війну, перші повоєнні роки та тяжкі 90-ті. Але Марійка та Роман намагалися бачити…

Бути матір'ю та дружиною - різні речі. Важко навіть сказати, ким бути легше, а ким важче.

Книга – сповідь старенької жінки, яка через все життя пронесла найщиріші почуття. Марія розповідає свою історію з самого дитинства. На її долю випало чимало страждань. Найтяжче випробування – війна. Страшні випробування випали тоді на долю українців. Не набагато краще було і в післявоєнні голодні роки. Люди виживали, а не жили.

Сподобалося мені те, що автор не робить особливого акценту на цих страждання. Мені здалося, що вона не хоче викликати жалість до себе. А просто розповідає про те, як тяжко жилося людям. Але вони боролися, бо хотіли жити. І завжди намагалися залишатись людяними. Незважаючи на обставини.

Сторінка за сторінкою проноситься перед нами життя Марії. На її долю випало багато…

Прочитала книгу #светланаталан #неупыри (#невурдалаки) Дуже цікава книги до останньої сторінки держи в напруженості, автор розкажує як жили діти при війні 41 по 44 роки, і як жили після війни, глава героїня це Марія, це вона розповідає про  все своє життя. Рекомендую всім прочитати.