Когда ты рядом

-

Яка ж все таки непередбачлива і нелегка буває доля... Ось ти ніби щасливий і все добре, але варто тільки справам піти не так і все... життя закінчилось і нічого не повернути назад. СНІД - невиліковна хвороба... Хтось скаже, що це хрест на все життя, наскільки наше суспільство ще не готове прийняти як належне таких людей. Простіше ж зробити вигляд, що ми не бачимо їх, не знаємо і знати не хочемо. Але як почуваються при цьому люди, які зіткнулись з цією хворобою, як Даша... через якусь жахливу помилку, там де не можеш зробити щось по іншому, залишити безпомічних людей на узбіччі просто помирати і стікати кров`ю. І так такий удар для людини, а тут ще і оточуючі, ніби самі близькі люди встромляють ніж в спину один за одним. Більшість людей опустять руки, перестануть боротись, але не…

Життя - надзвичайно непередбачувана річ: плануєш, думаєш, будуєш, мрієш і за одну мить все руйнується на очах. Отак живеш і думаєш, що це лихо тебе не зачепить, але чим більше впевненості тим непередбачуваніша доля. Даша - дівчина, яка нікому не завдала жодної шкоди, навпаки про себе завжди думала в останню чергу, але на її долю випало стільки випробувань, що вистачить на кілька життів. Та Бог завжди випробовує тих кого любить. Не можу сказати, що ця історія вразила мене в плані любовної лінії. Зовсім ні. Це типова історія Попелюшки, але без щасливого фіналу. А ось в плані відношення суспільства до інфікованих людей це зовсім інше, особливо відношення батьків дівчини до неї після зараження. Зараз про СНІД говорять усюди, але люди мало проінформовані про саму недугу і шляхи її передачі,…

З гелікоптера на неї посипалися нескінченним морем різнокольорові ромашки. Потік повітря розносив їх по всьому подвір'ю, обсипаючи тінисті дерева, акуратно підстрижені кущі, яскраво-зелену газонну траву і до нестями вражену Дашу. Вона кинулася збирати квіти, що впали на землю, і через мить уже стояла з величезним оберемком. А вони сипалися й сипалися зверху вниз нескінченними потоком. Даша підняла голову вгору і дивилася на ромашкове небо. Вона ніколи не відчувала себе такою щасливою. Серце заповнила щемлива радість і п'янке почуття любові, і їй відібрало мову. Тільки дивилася вгору на квіти, що падали без кінця-краю, і Даринці здавалося, що це не квіти падають додолу, а вона сама невагомо підіймається вгору, туди, де небо в ромашках і все здається таким прекрасним.

Неймовірно зворушлива…

Люди часто не розуміють і не усвідомлюють скільки вони щасливі. Мабуть кожному хочаб на мить у житті випало засумніватись у власному житті. В його цінності. І якщо вас періодично наздоганяють сумні думки, про безрадісне життя, важку долю, непорозуміння у родині чи з друзями, про розлуку з коханим, набридлу роботу і просто невдалу розмову з другом, то варто почитати цю книгу. Автор торкнулась дуже страшної і реальної проблеми - життя людей ВІЛ позитивних. В книжці описується 2007-2008 рік, мабуть за останні роки відношення до таких людей змінилось в кращу сторону, але про цю тему просто необхідно говорити

Скажу відверто, сподівалася прочитати щось мегапростеньке, типове, де героїня страждає й звинувачує весь світ у цьому. І що я отримала натомість? Ох, приємність - не те слово! По-перше, хочу відзначити прекрасну мову Світлани Талан. Я звернулася до її роману, оскільки вона моя землячка. Було дійсно цікаво, чим зможе здивувати. І зізнаюся, налаштована я була скептично. А дарма! Жінка вміє. І пише. І пише не абияк, а так, що серце зупиняється, аби пережити кожнісіньке слово, проковтнути його й втішитися таланту автора. Красиво. Справді. До того ж, у книзі письменниця знайшла місце поезії. Прегарно. По-друге, дуже вразила продуманість образів. Настільки зачепила бабуся, що я ледве стримувала сльозу. Із психологічної точки зору всі персонажі домальовані, я б сказала, до крапочки. І ті…

Сидівши у забутті,читаючи рядок за рядком останні сторінки,так нехотілось кінця цієї історії,але усе рано чи пізно закінчується,так і життя героїні! Ранок...День...Вечір..!Яскрава посмішка на личку Даринки, адже вона найшла кохання Олексія та вірну подругу Світлану,що проваджала Даринку із раннього дитинства.Та щастя довго не триває...Одна аварія - убиті мрії Даринки. - Я відчула на собі зраду близьких і дорогих мені колись людей,нерозуміння своїх колег,але не стала від цього менше любити людей,не перестала їм вірити!

Жахливий туман...Ранок...Аварія..!Даші не залишалось більше нічого,як рятувати людей,не зважаючи на власні поранення,врятувавши життя людей,своє загубила.У цій катастрофі дівчина була інфікована на СНІД ,після точного діагнозу ,усі…

Проигранная битва. Проигранная жизнь. Не получилось ничего. Крах и падение. Это и многое другое можно применить для характеристики страшной болезни, уносящий тысячи и тысячи жизней на планете - СПИДа. Тема на самом деле страшная и я пыталась просто читать книгу, не принимая близко к сердцу эту тему, а просто являться сторонним наблюдателем, человеком, подглядывающим за развитием этой драмы сквозь щелочку, оставшуюся из-за плохо закрытой двери в чужую жизнь. И у меня с этой книгой это получилось. А все благодаря автору! Вроде бы подходящая тема для серьезной драмы была превращена черт-те во что. Какая - то странная попытка написать сказку со страшным содержимым: авария, больные ВИЧ и СПИДом, заражение при оказании медицинской помощи, бред родителей, узнавших, что их ребенок…

Отак живе собі людина - навчається, працює, планує майбутнє, мріє про кохання, а потім - раз...і все..нічого не важливо, бо й жити не так то багато залишилось. Злий жарт долі чи фатум? Опустити руки чи все-таки боротись за місце під сонцем? І не просто боротись за себе, а й прикрашати життя інших. Ця книга для багатьох може стати настільною. Адже вона вчить не здаватись навіть у найважчих ситуаціях і нібито безвихідних. Це книга життя. Непердбачуваного, бентежного, злого і навіть справедливого. За все рано чи пізно потрібно відповідати. Прочитавши цю книгу, я тривалий час перебувала під враженням. Ну як так? Бажання врятувати іншим життя стало кроком до занепаду свого? До занепаду чи до нової сторінки його? А можливо до того це все і не було справжнім життям? Як жиит дівчині, яка…

Цій книзі варто вірити. Настільки чесно сказано про СНІД, про суспільство, яке готове викинути кожного хворого на цей недуг, мов непотріб. Дуже щиро, купа емоцій та думок. Книга варта того, щоб її читав кожен. І нехай історія про кохання здається занадто фантастичною, нехай. Усе ж така любов існує, без неї просто не було б людини, не було б віри у життя. Прекрасна книга однієї з найкращих авторок сучасної України, 5 заслужених зірочок.