Ворошиловград

Важко сказати однозначно, про що і для кого ця книга. Про справжніх чоловіків, про батьківщину, про честь та гідність, про мужність та людяність, про нас та про них. Для чоловіків та для тих, кому лише належить стати ними; для жінок, котрі шукають тих самих справжніх чоловіків, які не плачуть, не танцюють та десь ховаються; для дівчат, щоб вони мали уявлення, що справжній мужчина – це не ходячий модний каталог, та й взагалі, за великим рахунком, чхати на те, як він виглядає; про те, що чесно зароблене не слід віддавати без бою; про те, як не боятись; про те, що завжди можна і потрібно давати відсіч негідникам, що посягають на те, що їм не належить. Для тих, хто полишив рідні місця і нині займається якимись незрозумілими та нікому не потрібними речами, намагаючись щось комусь довести…

Перше "офіційне" знайомство з творчістю Жадана. Вже ознайомлені мені радили не починати з цієї книги. Але так сталося, що книжка до мене потрапила випадково, по буккросінгу. Тож...

Мова Жадана - це липкий, але дуже смачний льодяник. Не потрібно з*їдати весь одразу, слід насолоджуватися повільно, так мовити, смакувати. Чого варті описи, колоритні картини й герої! Цей льодяник з неймовірними порівняннями й тропами вдало розбавлений подіями самої книги. Події, скажу, не надто цікаві й часом затягнуті чи недомовлені, але такі ж колоритні.

Головне - я не розчарована. Знайомство продовжу. А там подивимось...)

Жадан - це точно містичний реалізм. Коли його читаєш - перед очима картинки, що ніби ілюстрації до написаного, але ілюстрації якогось накуреного художника, наприклад. Автобус із футболістами-зеками-зомбі, маніяки-пустельники-газовики, герої(новий)чний Герман, важкий Ворошиловград, бензозаправка як місце повернення і точка відправки. Тут девяності, як американська комедія, - невеселі та агресивно-дебільні. Тут герої - крапля справжності у вирі стилізації. Але ці думки, про те, що так все і відбувалося колись, та не дуже давно, їх хочеться прогнати від себе, відхреститися від недалекого минулого.

Щира й емоціональна книга, трохи меланхолічна і зачаровующе реалістична.Усі події переживаєш разом із героями...і будь то посмішка, чи то сум - усе передається читачу, автор не відпустить вас до останньої сторінки:).

Лучшая книга Жадана. Лучше, чем Депеш Мод. Лучше, чем все, написанное современными украинскими авторами, вместе взятое. Отличный стиль, увлекательный сюжет, очень живые и яркие образы. Во многих местах физически ощущаешь все происходящее. Пыльные дороги, уставшие икарусы... Ржавые бензоколонки. Город, оставшийся где-то за пределами времени. Странные люди, занимающиеся странными делами. Абсурд существования и, в то же время, его "настоящесть".

Поки я повільно, із перервами, читала "Ворошиловград", він встиг стати книжкою року ВВС. Чим не привід прочитати швидше? Прочитала, здивувалася, оцінила, не перейнялася.

"Ворошиловград" - справжній роман з традиційно-жанрової точки зору. Їх у нас зараз не так вже й багато пишуть. Об'ємний текст, розлога сюжетна лінія, декілька часових шарів, купа абсолютно незайвих персонажів (радше типізованих, аніж ретельно виписаних, але то таке), текстуальні красоти (кількість пейзажних замальовок навіть здивувала), переконлива атмосфера, афористично сформульовані ідеї...

"Ворошиловград" - ще один твір з очима на потилиці. Тільки тут об'єкт уваги буремні дев'яності з усіма їх недоліками та, вперто натякає текст, перевагами. Роман наскрізь просякнутий ностальгією.За тими часами, як дерева були вищими,…

Я будто пережила бэд-трип то ли главного героя, то ли самого автора. Я все надеялась, что вот скоро я смогу как-то разложить по полочкам все происходящее, но так и не смогла этого сделать.

Местами казалось, что наконец-то в книге начинает появляться логика, наконец-то что-то объяснят...

Не люблю излишнюю образность, не люблю додумывать. У меня во время прочтения таких книг складывается впечатление, что автору просто было лень. Я тут вот, мол, написал, ребятки, а вы уже трактуйте, как душе вашей угодно.

Из плюсов: достаточно много матов, маты я люблю, язык кажется живым.

Но в целом я рада, что эти четыреста с лишним страниц в моей жизни закончились.

Ніколи раніше не читав Жадана, хоча багато про нього чув. Вирішив почати з цієї книги, бо восени буде її екранізація, у кінотеатрах. Так співпало, що я читав її коли поїхав до дому, в Одесу. Тому головний лейтмотив, про своє коріння, я пропустив крізь себе на всі сто. Перше на що хочу звернути увагу - це персонажі. Наскільки я знаю, вони в Жадана завжди сочні, але тут кожен герой - настільки яскравий, що іноді протагоніст, Герман, губиться на їх фоні. Тобі, навіть, більше хочеться дізнатись, що ж там далі було із Кочею, чи Пресвітером. Сама книга більше метафорична і не дає чітких відповідей, на запитання, які сама ж ставить. Складається враження, що книга зупиняється, лише, на середині шляху. Але разом із тим дозволяє відповісти на все самому. В цьому, мені здається, її головна…

Сюжет майже топтався на місці, перебивався любовним зв'язками, життям мешканців, метаннями туди-сюди невідомо для чого.

Ворошиловград — це колишня назва міста Луганськ, роман названо книгою року та книгою десятиліття, перекладено на багато мов.

Сюжет: Гєра їде до не названого автором містечка, оскільки брат втік в Амстердам і залишив на Гєру заправку, юридичним власником якої був Гєра, а керував його брат. Гєра разом з іншими захищає цю заправку, на яку починають зазіхати інші.

Історія пригодницька, іронічна, контрабандистська, але мене не зачепила.

Це про повернення і пошуки себе під час подорожі, про те, що нас тримає тут, в рідному місті, про єднання, взаємодопомогу, солідарність, про дружбу і любов, про людей, які не готові віддавати свій бізнес, свою пам'ять.

У 2018 році книгу було…

Я люблю, коли книги залишають якісь емоції. Негативні чи позитивні не грає ролі. Після цієї книги  я нічого не відчула. Для мене це не риба і не м'ясо. Плюс, для мене не дуже приємно стільки матів, які часто зовсім не умісні,  у книгах.
Та звичайно, що з творчістю Жадана буду продовжувати знайомитися. Можливо не дуже підходящу книгу автора для знайомства я підібрала